01 ГРУДНЯ: Мч. Платона Мчч. Романа, диякона, i отрока Варула Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, i Алфея, читця Кесарiйського

опубліковано 6 груд. 2018 р., 01:19 evg z   [ оновлено 6 груд. 2018 р., 02:02 ]
мч. Варул Антіох.
Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих мучеників Платона та Романа.

Святий мученик Платон був від країни Галатійської із міста Анкирського, брат святого мученика Антіоха, народжений од християнських батьків і вихований у благочесті. Не дійшовши ще зрілого віку, вже виявився зрілим у чеснотах, мужем був у юначому віці, хоча й молодий літами, а розумом старий. Дерзновенно проповідував Христа, предвічного Бога, посеред безбожних ідолопоклонників і навчав зваблених людей, щоби пізнали істину і від зваби бісівської навернулися до Бога, через що схоплений був од невірних і до ігемона Агрипина на суд приведений.

Був же тоді Агрипин у Дієвому храмі, і там сів судити ісповідника Христового. Зиркнувши на нього, рече: "Цілий світ веселиться з богами своїми, ти ж пощо облудно відвертаєшся від них?" Відповів святий: "Це ви в облуді, покинувши Бога, що створив небо й землю і всі прикраси їхні, а поклоняєтеся каменю й дереву, яке гниє, — ділові рук людських". Агрипин же рече: "Це твоя юність чинить з тебе дерзновенного й безчинного, скажи-но мені ім'я своє, як звешся і з якого ти міста?" Святий же відповів: "Християнин я". Ігемон же мовить: "Ім'я своє скажи, від батьків дане тобі, бо я сам знаю, що християнин ти. Цар же заповів, щоб ніхто не смів називатися з-поміж людей християнином". Святий же каже: "Батьки Платоном мене назвали, а є я рабом Христовим від черева матері своєї і громадянин цього міста. Тепер же заради благочестя стою на неправедному твоєму суді, чекаючи неповинної смерті, її ж я щиро за Господа мого бажаю: чини ж бо, що маєш чинити". Ігемон рече: "Не належить тобі, Платоне, про Розіп'ятого навчати і ім'я Його в умі своєму мати, бо царська держава повеліває тих, що ісповідують Його, віддавати смерті, а хто відкидається, — великими пошановувати дарами. Через це раджу тобі, щоб повинувався закону царському, і дістанеш собі користь ту, що позбудешся смертної пагуби". Відповів святий Платон: "Я повинуюся моєму Цареві, за Нього й воїнствую, смерть же дочасну люб'язно вибираю, щоб бути наслідником вічного Царства". Каже ігемон: "Розміркуй, Платоне, що тобі корисніше: чи живому бути, чи гірко померти?" Відповів Платон: "Промислить Господь за корисне мені". Каже ігемон: "Чи ж не знаєш царських неодмінних уставів, що повелівають християнам, щоб або жертви богам приносили, або щоб погублені були?" Відповів святий: "Знаю устави Бога мого й чиню, що повелівають святі Його й животворні заповіді, а повелівають, що належить бісівські жертви відкинути, а єдиному істинному служити Богові; служу, відтак, Йому єдиному, ваших богів зневаживши, ти ж, за повелінням царським муч мене, як хочеш, бо це не нове для вас — християн мучити, а християнам — заради Христа страждати".

Ігемон же Агрипин, наповнений бувши звіриним норовом, почувши святого, що не покоряється безбожній їхній волі і говорить насупроти, роз'ятрився на нього без міри і повелів відтак голого на землі його розтягти і приставив дванадцятеро воїнів, щоб, переміняючись, били святого. І битий був по всьому тілові без милосердя проздовж довгого часу, аж утрудилися воїни вельми; добрий же страждалець не утрудився, терплячи й ісповідуючи ім'я Господа свого Ісуса Христа. Коли ж перестали воїни бити, ігемон, ніби милосердствуючи над ним, почав лагідно до нього говорити: "Я тобі, Платоне, по-дружньому раджу, щоб відхилився від смерті до життя". Відповів мученик: "Добре мені наказуєш, Агрипине, щоб ухилився від смерті до життя: тікаю ж бо від смерті вічної і шукаю життя безсмертного". Агрипин же говорить із гнівом до святого: "Скажи мені, окаянниче, скільки є смертей?" Відповів святий: "Дві є смерті: одна дочасна, а друга вічна, також і життя є два: одне короткочасне, а друге безконечне . Агрипин-ігемон каже: "Покинь байки свої і поклонися богам, щоб від лютого збавився мучення". Відповів святий: "Ані вогонь, ані рани, ані ярість звірів, ані вуд відняття не відлучать мене від живого Бога; не теперішній вік я возлюбив, але Христа мого, Який за мене помер та воскрес". Тоді повелів ігемон святого Платона відвести в темницю. Коли ж його вели, ішов услід за ним люд, дивлячись на страждання його, як на якесь видовище. Було-бо між людей багато християн. Міцний же і великодушний Христовий мученик Платон наблизився до темниці, звернувся до людей і повелів, щоб замовкли, та й почав говорити велеголосно: "Мужі, що любите істину, знайте, що не з іншої причини пішов я на подвига цього страждання, але заради Бога того, що створив небо, й землю, і все, що в ній є. Вас же, коли є ви Христові, молю, щоб не нітились од того, що сталося. "Багато скорбот у праведних, але їх визволяє Господь із них усіх". Прийдіте всі інші, і прийдемо разом до пристанища спокійного і до каменя, про якого великий апостол говорить: "Той камінь — був Христос". Не знемагаймо в бідах, що їх приймаємо за благочестя, знаючи, що недостойні Страсті теперішнього часу "слави, що має з'явитися в нас". Це сказавши, мученик увійшов до темниці і, схиливши до землі коліна, молився Богові, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Творче і Промисленнику за всіх, дай рабам Своїм терпіння та перемогу! Дай і мені, смиренному й негідному рабу Твоєму, до кінця добре перетерпіти за ім'я Твоє святе і пошли ангела Свого, котрий збавить мене від звабного і всезлобного змія Агрипина, аби пізнали всі, що не є то боги, яких робить рука людська, але Ти один є Бог, довготерпеливий, багатомилостивий іпрепрославлений навіки. Амінь".

Минуло сім днів, сів мучитель знову на судищі у храмі Дієвому і повелів поставити перед собою мученика. І спершу всіляке мучениче знаряддя перед ним поклав: конови мідні, чоботи із цвяхами, ложа розпечені, рожна гострі, кігті залізні, колеса та інше численне, сподіваючись ними устрашити безбоязного воїна Христового, і таке почав до нього говорити: "Я, о улюблений Платоне, бачачи твою юність і доброродство батьків твоїх та й жаліючи красу твого тіла, раджу тобі, перш ніж почну тебе знову мучити, щоб покуштував од жертв богів наших і щоб був єдиний із нами, знаючи те добре, що ніхто із тих, котрі противилися мені, не залишився живий, так само й супротивне: ніхто з тих, котрі повинувалися мені, не позбавився від мене обіцяних честі й дарів. Я ж, о красний Платоне, коли захочеш послухати мене, як батька, що добре тобі радить, можу єдину дочку свого брата дати тобі за дружину із численним багатством і назву тебе собі сином". Блаженний же Платон посміявся й рече: "Бідний людиноненависний сине дияволовий і слуго сатанинський, коли б забажав житейськими солодощами пов'язатися й пойняти собі жінку коли б захотів, то чи не взяв би ліпшої від дочки твого брата; воістину я рабинь мав би кращих, аніж вона; тож тепер чи схочу пойняти її, коли залишив світ, з'єднавшись із Христом?" Тоді мучитель наповнився ярості і повелів покласти святого голого на мідяному ложі, а під ложе багато вугілля підкласти й розпалити, поливаючи на вогонь олію, і віск, і смолу, — і так тіло мученикове опаляти, зверху ж бити тонкими палицями, щоб і від биття, і від огненного опалення лютіше йому множилася болість. Так його довго мучили, і сказав Агрипин: "Окаянний, помилуй надалі себе самого, а коли не хочеш богам поклонитися, то скажи тільки такі слова: "Великий є бог Аполлон!" — і тоді мучити тебе перестану й підеш із миром у дім свій". Святий-бо відповів: "Не буде такого, щоб я помилував тіло своє, а приготував душі геєну вогненну". Коли минуло три години в тій муці, знятий був із ложа святий Платон, і віднайшлося тіло його ціле, здорове й ані сліду ран чи опалення вогненного не мало — ніби вийшов він із лазні, ще й велика добропашність од тіла його виходила, що всі, котрі близько були, дивувалися й говорили: "Воістину великий Бог християнський!" Ігемон же каже до святого: "Коли не хочеш принести жертви богам нашим, то тільки Христа свого відкинься, — і відпущу тебе". Святий же відповів: "О безумний та безбожний! Що це воно, коли кажеш, щоб Спасителя мого відрікся? Чи ж хочеш, щоб я був тобі подібний нечестиво, чи ж не досить тобі своєї пагуби, але до неї хочеш привабити інших, котрі до числа воїнів Христових причислені? Відступи від мене, чинителю беззаконня, адже вірю Богові моєму, що не покине мене і не дасть мені впасти у твою погибель". Агрипин же звівся з престолу свого й сам кинувся мучити святого. Розпалив відтак круглі заліза, підклав під рамена його і ребра його опалював, тоді два заліза вельми розпечені поклав на сочки мученикові — і вийшов дим із ніздрів його, бо навіть до нутрощів його сила вогненна сягла: гадали багато хто, що вже помре. Він-бо невдовзі каже до мучителя: "Мале є мучительство твоє, о кровопийче й лютий псе!" Тоді звів очі горі й каже: "Підставив я плечі свої на рани, а щоки свої — на удари, обличчя свого не сховав від плювання". Не залиши мене, Господи, бо скорбота близько, "нехай не кажуть погани: "Де їхній Бог?" Дай мені, Ісусе Христе, рабу своєму, щоб збувся цілком супротивного мучительства, із дерзновенням постану перед Страшним твоїм Судом, закінчивши цього чудовного подвига, Тобі ж бо на кожному місці владицтва Твого належить слава, честь і держава тепер, і завжди, і навіки віків!" Коли ж сказав він: "Амінь!" — струснувся храм, і всі злякалися, одначе жорсткошийні не бажали пізнати сили Божої. Тоді повелів мучитель розкроїти на ньому шкіру його на реміння і здерти її. Святий-бо відірвав одного ременя, що висів із плоті його, і жбурнув у лице Агрипину, кажучи: "Нелюде, і більше всіх звірів лютіший, не бажаєш пізнати Бога, що створив нас за образом своїм, не милуєш плоті такої ж, якою і ти є обкладений, і насолоджуєшся, дивлячись, як вуда мої дробляться! Одначе муч мене лютіше, щоб твоє нелюдство, а моє ж терпіння всім явлено було, я ж бо заради Христа мого все це солодко терплю, щоб благодать Його віднайти в майбутньому віці". Агрипин же рече до нього: "Пощо, безумний бувши, сам свого тіла не помилуєш і не зважаєш, що нутрощі твої крізь ребра вилазять, але ще й не припиняєш богів ганьбити і мене на гнів підіймати?" По тому повелів святого підвісити на дереві й обідране тіло бити доти, доки решта плоті від кісток відпаде, а вся кров виллється, а святе лице його залізними кігтями так здерли, що ані сліду не залишилося образу людського, але самі тільки оголені кістки, одначе, вільного язика маючи, докоряв він мучителю за суворість і проклинав ідолів та ідолопоклонників. Рече ж мучитель: "О Платоне! Коли б ти не був такий жорстокий та непокірний, став би ти, як той премудрий Платон, князь філософів, що написав божественні догми". Святий же відповів: "Хоча й одного є імені із Платоном, але не спільних звичаїв, ім'я ж не може з'єднати тих, кого розділяють звичаї, через це ні я Платону, ані Платон мені не є подібний, окрім самого імені; я ж бо навчаюся і вчу тієї філософії, яка є Христова; він-бо навчитель тієї філософії, котра є буйство у Бога. Писано відтак є: "Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину". Написані ж од Платона догми, що їх звеш божественними, є неправдиві байки, які хитрістю слів розкладають розум незлобивих". Коли перестав говорити Платон, замовк і Агрипин, не знаючи, що більше супроти нього сказати і що з ним чинити, і дивувався великому його терпінню та дерзновенним відповідям. Повелів же відвести його до темниці і не давати нікому від знайомих його приходити до нього, однак, аби не вмер, наказав на всяк день хліба й води йому давати: не знав-бо, окаянний, що "не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із вуст Божих". Мученик же Христовий не приймав од рук нечестивих нічого, а пробув без їжі та пиття вісімнадцять днів, аби сповнилося щодо нього писання: "А праведний житиме вірою своєю", — сподівався-бо на Того, Котрий зберіг Даниїла поміж левів у рові, вірив, що Той і його живитиме в темниці непогибною їжею. Сторожа ж, бачачи, що не приймає хліба ані води, каже йому: "їж, чоловіче, і пий, щоб не помер, бо будемо ми в біді через тебе . Блаженний же відповів: "Не думайте, братіє, що помру, не приймаючи вашої їжі; ви-бо харчуєтеся хлібом, а я живлюся словом Божим, що пробуває вовіки. Вас насичують м'яса, мене ж насичують святі молитви. Вас веселить вино, мене ж звеселяє Христос — лоза істинна".

Після тих днів ігемон Агрипин, бачачи, що не може нічим Платона від Христа відвернути, засудив його на мечне усічення. І виведений був поза місто, випросив собі час на молитву, звів руки свої горі, кажучи: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що святим Своїм іменем захистив Ти мене, раба Свого, од зваби ворожої і дав Ти мені благодать, щоб протяг піднятого заради Тебе подвига добре здійснив. І тепер молю тебе: прийми в мирі душу мою, бо благословенний Ти навіки. Амінь". Тоді, схиливши святу свою голову, сказав до того, що мав усікати його, воїна: "Чини, друже, що тобі повелено!" І тоді усічений був. Так святий мученик Платон чинив подвига і помер за Христа, тож нехай живе й царює з Ним навіки.



Святий мученик Роман був із Палестини, диякон церкви Кесарійської, у час же гоніння нечестивих на християн пробував ув Антіохії, проповідуючи слово й утверджуючи вірних, щоб були непохитні в Христовому сповіданні. Коли ж нечестивий єпарх Асклипіяд хотів до основи зруйнувати християнську Церкву, підняв Роман вірних людей супротивитися єпархові і не дати йому руйнувати храма, кажучи до одновірців: "Бран тепер нам має бути за олтарі Божі. Асклипіяд-бо ворог є вітчизні, бажає Бога в нас відняти. Добре, отож, учинимо, коли, захищаючи олтарі Божі, впадемо побиті на порозі святого храму, бо хоча б на який бік не випала війна, ми, християни, переможцями явимося, коли не дамо розорити дому Божого, та у воюючій Церкві торжествувати будемо. Коли ж упадемо при своєму олтарі побиті, то в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо". Так кажучи, збудив усіх стати до крові при святому храмі і не попустив єпархові ввійти до храму й розорити його.

Трапився на той час якийсь ідольський празник, і зійшлося багато невірного люду в ідольське капище із жінками та дітьми. Святий-бо Роман, розпалившись божественною ревністю, замішався поміж той нечестивий люд і велеголосно почав викривати їхній блуд. А ще й самого Асклипіяда, єпарха, який заходив до ідольського храму, притримав, кажучи: "Звабився ти, єпарше, йдучи до ідолів, не є бо ідоли богами, але один є Бог істинний Ісус Христос". І тоді повелів єпарх схопити його і вельми бити в уста. Відтак сів на судищі, дуже принуджуючи його відректися від Христа. Бачачи, що не покоряється тому злу, повелів мучити його: підвішений-бо був і всіляким знаряддям битий і кігтями залізними шарпаний. Він-бо, в тих муках висячи й доблесно терплячи, сповідував єдиного Бога, всіх Сотворителя, докоряючи єпархові за безум'я, бо не хоче пізнати істини. Так святий страждав і мужньо у муках віщав, а численний люд невірних та вірних там стояв, дивлячись на подвига Христового страждальця.

Стояло там неподалік одне християнське хлопча, на ймення Варул, на нього-бо зирнув мученик і сказав мучителю: "Це хлоп'я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його". Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: "Якого Бога пошановуєш?" Хлопчик відповів: "Христа пошановую". Знову запитав єпарх: "Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох?" Відповіло хлопча: "Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа". Знову єпарх рече: "Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів?" Малий відповів: "Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого". І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками. Били довго, і почав знемагати й пити попросив. Мати ж його, яка там стояла поміж людей і дивилася з радістю на страждання сина свого, бачачи його, що знемагає і пити просить, підняла голоса свого із гнівом, сварячись на нього й велячи, щоб терпів мужньо до кінця. Повелів відтак мучитель мечем посікти малого. Взяла його мати на руки свої і понесла на місце усічення, обіймаючи його й цілуючи, утішаючи його й укріплюючи, щоб не боявся, бачачи меча над головою своєю. Сказала: "Не бійся, солодке моє дитя, не страшись смерті, бо не вмреш, а живий будеш навіки. Не жахайся, квіте мій, бо по тому перенесений будеш у райські сади. Не бійся меча, бо, посічений бувши, підеш відтак до Христа і уздриш славу Його, Він-бо тебе прийме й обійме люб'язно, і житимеш із Ним у невимовній радості, співаючи із Його святими ангелами". Так благочестива мати ота свою дитину втішала і донесла її на місце усічення, а коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми. І солодко цілувала, веселячись, що дитина її кров, од неї прийняту, за Христа пролила, і поховала чесно синове тіло.

Після усічення тієї дитини святий Роман був засуджений на спалення. Зв'язали його й довкола багатьма дровама обклали, і коли слуги не швидко підкладали вогонь і не підпалювали дров, чекаючи останнього від судді наказу, тоді святий ізсередини дров велеголосно заволав до тих, що мучили: "Де це вогонь? Пощо не запалюєте? Дайте мені вогню, полум'ям мене довкола обійміте!" Коли ж запалили вогонь і дрова вельми запалали звідусюди, раптово дощ великий пролився і вогонь загасив, а святий Роман залишився живий і нітрохи від вогню не був пошкоджений. По тому через дерзновенне його промовляння, бо глузував із нечестивих, і докоряв у безум'ї їхньому, і богів їхніх проклинав, а прославляв Христа, єдиного Бога, повелів мучитель відрізати йому язика. Він-бо сам послужливо слугам, котрі мучили його, язика свого із вуст висунув на відрізання. Коли ж відрізали богомовного язика, не замовк Христовий ісповідник, але понад єство і без язика говорив ясно, як і раніше, прославляючи єдиного Бога. Тоді в темницю вкинули його, і пробув у ній довгий час, маючи ноги в колоди забиті. Сповіщено про нього цареві Максиміяну, що після відрізання язика говорить добре. Цар же повелів задушити його, і зайшли воїни до темниці, наклали шнура на шию його і зачавили його. Так святий мученик Роман закінчив подвига страждання свого за Христа, в Його ж Царстві тепер прославляється, хвалячи Святу Тройцю навіки віків.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).