24 ГРУДНЯ: Прп. Даниїла Стовпника. Прп. Никона Сухого, Печерського, в Ближнiх печерах. Мч. Миракса. Мчч. Акепсiя та Аїфала. Прп. Луки Стовпника

опубліковано 8 груд. 2018 р., 02:59 evg z   [ оновлено 8 груд. 2018 р., 03:00 ]
Прп. Даниїла Стовпника. Прп. Никона Сухого, Печерського, в Ближнiх печерах. Мч. Миракса. Мчч. Акепсiя та Аїфала. Прп. Луки Стовпника
прп. Даниїл Стовпник
В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті преподобного Даниїла Стовпника.

Месопотамія, що лежить між ріками Євфратом і Тигром, виростила цю райську гілку — преподобного отця нашого Даниїла у селі, що називається Вітара, поблизу града Самосата, від батьків християнських на ім'я Ілія і Марта. Зачаття ж його таке було: мати його неплідною була і не родила, через що її ображали: чоловік — незчисленними кпинами і докорами, родичі і сусіди — зневагою. Вона з гіркотою в серці одного разу вийшла опівночі з дому свого тихо і, руки до неба піднісши, з рясними сльозами молилася до Бога, мовлячи: "Господи, царю, Ти, що спершу створив мужа і жону і сказав: "Ростіться і множіться", — що дарував у старості Сарі Ісаака, Анні - Самуїла, Єлисаветі - Івана, — Ти і в моїй подібній біді змилосердися і, милостиво глянувши, розв'яжи безпліддя моє, забери зневагу і дай плід неплідній утробі, щоб дароване Тобою Тобі принесла, як давно Анна Самуїла". Так серцем покірним і духом смиренним помолившись, повернулася в дім і, коли трохи заснула, бачила уві сні два світильники пресвітлі і великі, тарелеподібні, що з небес помалу сходили над головою її. Уставши ж рано, розповіла бачене мужеві і сусідам — ті ж по-різному їй тлумачили, але то було передзнаменування, що мав вийти з неї такий плід, який сяйвом доброчинств понад зорі буде ясніший. Невдовзі ж зачала, народила дитинча чоловічого роду, з його ж народженням обоє звільнилися від печалі, тобто безпліддя і хвороби. Такий свого земного життя Даниїл блаженний мав початок, так вийшов у світ, бо був справді сином світла. Ріс же хлопець п'ять літ без імени: не хотіли-бо батьки самі дитині своїй ім'я наректи, але хотіли, щоб нарікся від Бога, бо хто Божим даром народився той від Бога й ім'я собі прийме. Вєли-бо його в один монастир, несучи дари Богові, й ігумена просили, щоб нарік ім'я дитині їхній. Він же, богонатхненний, говорив, що тим ім'ям його годиться назвати, яке сам Бог відкриє. Дивлячись же на дитину, звелів дати собі книгу з божественного олтаря і, розкривши її, знайшов якісь слова святого Даниїла Пророка і, розумівши, що так благоволить Бог, щоб це ім'я пророка і нареклося цьому хлоп'яті, назвав його Даниїлом — цим же знаменувалося, що має хлопець великому пророкові як же іменем, так і вдачею бути подібний.

І хотіли батьки, щоб зразу син їхній у монастирі тому освятився Богові, але ігумен відмовив, бо дуже ще малий був хлопець. І повернулися з ним додому. Бог так влаштував, що потім хлопець не волею инших, але своїм розумом і волею вибрав добре. Ріс же хлопець, у дитинстві його впізнавалося, яким має бути муж дорослий: із саджанця дерева добре видно, які має згодом приносити плоди; вже-бо доброчинств тінь йшла за тим, хто у світлі благодаті Божої ходив. Коли ж мав дванадцять років, вийшов з дому батька свого, нікому не розповідаючи про свій відхід і про намір: знехтував-бо вже заради Христа батьками своїми, і родичами, і друзями, і пішов у монастир, що був за дванадцять стадій від села, що виростило його. І, впавши до ніг ігуменові, просив його, щоб прийняв його до лику тих, хто інокує, і в ангельський вбрав його образ. Ігумен же, вказуючи йому на тіла його слабкість і юний вік, говорив, що такий молодий юнак не може понести багатьох трудів чернечих, важких часом навіть для мужів, таких, як чування, доділягання, пости, умертвлення тілесні і повне волі своєї і всілякого тілесного бажання усічення. Через те радив йому знову до батьків повернутися і якийсь час вдома перебувати, а не братися за такі труди, що юні його сили перевищують. Даниїл же казав: "Я для того сюди прийшов, щоб жити для Христа, померти для світу. Якщо ж я від красних тих чернечих трудів умру, то краще є, ніж іти марне звідси і, поклавши руку на рало [це за Євангедієм кажу], назад повернутися".

Ігумен же знову багато до нього говорив, більше ж від нього чув. Коли не зміг від наміру його відмовити і побачив у ньому велике до Бога прагнення і ревну любов, скликав братію і радився з ними: чи можна такого юного хлопця в монастир прийняти. Вони ж дивувалися хлопцевій великодушності і благостійкості і Божий у ньому поклик впізнавали — отож дозволили прийняти його до свого співперебування. І був Даниїл, палаючи духом до добродійности, і жив по Бозі.

За якийсь час дізналися про нього батьки його, що в тому монастирі перебуває, утішилися, разом з тим і здивувалися, що такий хлопець сам себе віддав на службу Богові. І пішли до нього, бачили його: ще непострижений і без чернечого одягу поміж ченцями ходив. Просили-бо ігумена, щоб перед очима їхніми постриг сина їхнього і в одяг чернечий вбрав його. Ігумен же, за радою братії, у день недільний постриг в чин чернечий Даниїла. Батькам же його заповів не приходити часто до сина, і вони повернулися, втішаючись, у дім свій. Даниїл же блаженний, дозріваючи і скріплюючись духом, ріс літами і доброчинствами. Надзвичайного його життя початок і корінь наступних плодів був такий: любов'ю божественною розпалилося серце його і забажав вельми поклонитися святим місцям, на яких же Господь наш Ісус Христос за нас постраждав, і похований був, і воскрес, і звідти ж і на небо зійшов. Разом з тим горів духом бачити великого мужа Симеона Стовпника. І прийшов до ігумена, відкрив йому бажання своє, і просив, щоб відпустив його в дорогу намірену. Той же тоді затримав його. Проте потім сам, маючи необхідність в Антіохію через церковні потреби йти, взяв зі собою Даниїла та инших деяких братів. Були ж у селі, що називалося Тилада, де ж недалеко був святий Симеон Стовпник, і пішов Даниїл до стовпа його. Побачив суворість того місця і висоту стовпа, і як міцний той муж взимі мороз, улітку негоду, і дощ, і вітри терпить. І якщо дехто із недосвідчених вважав, що святий заради марнославства таке терпить, блаженний же Даниїл не лише дивувався його терпінню, але і до наслідування його виявив бажання. Коли ж знизу озвався, святий Симеон, зверху на них поглянувши, звелів приставити драбину і вийти до нього, якщо хочуть. Тоді було видно, хто якого духу: один-бо казав, що болять ноги, инший же через старість відмовлявся, а ще инший ще якоюсь неміччю прикривався. Даниїл, на драбину зійшовши, вибрався швидко і з радістю цілував великого Симеона. І немарний був труд його, бо спершу повчанням Великий його наставив і Заохотив до більшої добродійности, тоді сподобився благословення його, що він подав покладанням рук, і про те, що має з ним бути, довідався. Чув-бо його, що пророче говорив до нього: "Кріпися, дитино, і хай зміцніє серце твоє, багато непідйомних піднімеш трудів, Христа ради, Який буде тобі у всьому помічником, зміцнюючи тебе і втішаючи дух твій". Зійшов-бо Даниїл по любій і приємній зі святим бесіді і в монастир свій повернувся. За якийсь же час, коли ігумен його до Господа відійшов, просили його брати, щоб прийняв по ньому ігуменське начальство. Він же, иншого їм замість себе показавши, сам, самотности шукаючи, говорив до себе: "Ось вільний ти, Даниїле, і маєш час, якого хотів перед тим, іди-бо в бажану дорогу і намір свій сповни". І так вийшов з монастиря свого таємно, ніхто про те не знав, і прийшов у загороду, що була при стовпі Симеона, і, там пробувши чотирнадцять літ, відійти хотів. Симеон же святий, люблячи його, радив йому з ним перебувати. Але Даниїл, маючи велике бажання бачити святі місця в Єрусалимі і у внутрішню на мовчання іти пустелю, вирушив в дорогу, пішов до Святої Землі. Була ж тоді в там війна: самаряни-бо на християн нападали, і нелегкий там був шлях. Про те почувши, Даниїл не зважав, але мужнім ішов розумом і безстрашним серцем, не боячися смерти, сильним охоплений був бажанням, щоб путь свою, віддавна намірену, здійснити. Пройшовши ж досить, зустрів одного ченця чесного, літами старого, на вигляд благочестивого, у всьому на святого Симеона Стовпника подібного. Він, обнявши Даниїла, куди іде, спитав, розмовляючи по-сирійськи. Той же відповідав: "Якщо Бог дозволить, іду до Святих Місць". Старець же мовить: "Добре ти сказав "якщо Бог дозволить" , — нині ж хай буде тобі відомо, що путь ця твоя не є з Божої волі. Чи ти не чув про заворушення і війну в Святій Землі?" Даниїл же каже: "Чув, але уповаю на Бога, що помічником мені буде, і маю надію, що жодне зло на мене не прийде. Якщо ж трапиться щось таке, не боюся, бо чи живі, чи помираємо, Господовими є". Старець же пророче до нього сказав слово: "Не бентеж ніг своїх, і хай не задрімає твій ангел Охоронець". Проте Даниїл навпаки говорив, готовий, здавалося, вмерти на дорозі тій Христа ради. Старець же, сердячись, відвернув лице своє і каже: "Не велів Господь, щоб себе передчасно на смерть кидати і самому старатися, щоб насильницьки бути вбитим. Він-бо сказав: "Якщо гонять вас у цьому граді, втікайте в інший". Тоді ж Даниїл схилився до порад старця і казав: "Якщо так виглядає, отче, повернуся". Відповів старець: "Не раджу тобі, щоб кожного разу від намірів своїх відступав, безумний був би ти, але не йди в цей злий час туди — вернися до Візантії, що святинею, другим Єрусалимом є, тому благодать нині дана їй від Бога, у ній же у багато церков можна буде тобі заходити і багатьох святинь спогляданням наповнюватися. Якщо ж схочеш безмовствувати — чи у верхній Тракії, чи при самому березі Понта, — буде тобі на користь, і Бог у тому допоможе тобі. Инше ж: не варто думати, що лише в Єрусалимі знайдеш Бога, а у Візантії — ні, бо Бог ніяким не охоплюється місцем, о любий".

Поки так між собою бесідували, зайшло сонце, і трапився їм по дорозі монастир, до нього ж на ніч була потреба завернути, і йшли до монастиря того. Говорить же старець до Даниїла: "Іди переді мною, а я услід тобі". І думав Даниїл, що старець має якусь потребу залишитися, тож пішов наперед. І, прийшовши до воріт монастирських, сів, чекаючи старця. І коли побачив, що нема його, подумав, що в иншому місці повернув старець заночувати. І, зайшовши сам всередину, цілував ігумена і братію і подану йому скуштував їжу. Коли відпочивав, став перед ним знову той старець у видінні, радячи робити те, що говорив на дорозі, — повернутися швидко до Візантії. Даниїл же, збудившись і нікого перед собою не бачивши, розмірковував, хто йому являвся: чи людина, чи ангел, — був же то Симеон, Великий Стовпник. Після видіння того Даниїл блаженний, відспівавши ранкові молитви і мир чорноризцям, що там жили, давши, до Візантії пішов. Коли доходив до берега Понта, увійшов до церкви святого Архистратига Михаїла, Воєводи Сил небесних, і перебував у ній сім днів. Почув про один порожній ідольський храм, що стояв у Филимпорі, — у ньому ж багато жило нечистих духів, і поминути їх нікому не було можливим: тих, що плили поблизу, — у воді потопляли, на тих, що йшли поблизу, як розбійники, нападали і вбивали. Про те святий чувши, надумав туди іти і жити, згадуючи великого Антонія, який стільки зла від бісів перетерпів, але, врешті Божою поміччю перемігши їх, великих почестей удостоївся. Пішов-бо в порожній той храм, озброївшись непереможною хреста святого зброєю, разом і співаючи: "Господь світло моє і Спаситель мій, кого буду боятися?" І злякалося перед боєм бісівське полчище. Духовний же той воїн, обходячи кути, знаменням огорожував їх хресним, у кожному схиляв коліна і молився до Бога. Коли ж настав вечір, прийшов князь пітьми і кидав камінням на святого. Чувся ж голос страшний і крик, і почався шум. Даниїл же без боязні на молитві стоячи, говорив: "Якщо ополчиться на мене полк, не забоїться серце моє". І так перепровадив першу і другу ніч. У третю ж побачив багато бісів в людський зріст завеликих: вони, як воїни, з лицями понурими і страшними, як хижаки, зубами скреготали і лютували на нього, говорячи: "Хто тобі, о окаянний, радив прийти сюди, де ми віддавна жили господарями цьому місцю?" І кинулися на нього: одні хотіли його в море вкинути, инші ж каменями намагалися побити, проте ні один з бісів до нього приступити не міг.

Святий же згадав слова Господні: "Цей рід не виженеться нічим, лише молитвою і постом, це роби". Так зробив: загородив усі входи, що були в тому храмі, одне лише віконце залишив, і перебував у пості та молитві. За короткий час силою Божою вигнана була вся бісівська сила звідти, і заходили туди люди без перешкоди. Відомо про те стало всюди, і почали багато з навколишніх країв приходити до святого Даниїла, дивуючись, що де була оселя бісам, там здійснюється славослов'я Боже удень і вночі. Ненавидячи добро й не можучи себе переможеним бачити від святого, диявол вклав заздрість декому із клириків, і почали говорити між собою: "Звідки він прийшов сюди, і всі йдуть до нього, і славлять його всюди. Але скажемо патріярхові, хай вижене його з того місця". І, підійшовши до патріярха Царгородського Анатолія, наговорили на святого. Патріярх же каже до них: "Нащо наговорюєте на чоловіка, не знаючи про нього, звідки є, ані про життя його не знаєте? Якщо живе добре, то до його святости і ми причетні будемо, якщо ж зле, то справді вигнання достойний, проте не зразу виганяти треба, але спершу роздивитися обережно про нього, як годиться". І замовкли наклепники, посоромлені. Бачив же диявол, що нічого не досягне такою своєю підступністю, — напав на святого більшими, аніж спершу, маревами і страховиськами, кидаючись на нього зі всією своєю силою. І то в морі утопити, то убити його нахвалявся і намагався, проте не міг пошкодити святому, що, ставши на молитву, говорив: "Господь мій Ісус Христос, в Якого ж вірую, Той потопить вас у безоднях пекельних". Коли це йому сказав, був крик і зойк, ніби зойк плачу, і бачив святий: біси літали, ніби лилики нічні, і виходили з того місця. Але іще не перестали біси пакості робити святому, бо знову напустили наклепників на нього, що, приступивши до патріярха, казали: "Владико, Даниїл чарівник є і лицемір, і дурить людей чарами, тому не можемо на нього навіть дивитися". Тоді патріярх прикликав Даниїла, спитав його, хто, і звідки, і для чого в ті краї прийшов, і як ісповідує Бога? Він же спершу свою православну ісповідав віру, тоді розповів про рід і батьківщину і як, Божим одкровенням повідомлений, прийшов до Візантії. Патріярх же, це чуючи, встав і обняв його, шануючи, як Божого чоловіка, і відпустив з миром. Через декілька днів впав патріярх у люту хворобу і зразу прикликав до себе Даниїла: просив його, щоб створив за нього молитву до Бога, щоб зцілити. Коли святий помолився, зразу патріярх став здоровий. Безкорисливий же лікар за зцілення такої відплати просив у патріярха: щоб простив тих, хто його оббрехав. Патріярх же каже: "Як їх не простити, якщо стали причиною такого блага, що і бачити тебе сподобився, і зцілення прийняв через тебе". Просив же патріярх святого, щоб разом з ним перебував, але той просився, щоб відпустити його. І відійшов, знову зачинив за собою двері, залишивши тільки віконце мале для тих, хто приходив. Прожив же там дев'ять років. Коли благовоління Боже захотіло його до досконалішого покликати життя, було йому откровення таке. Бачив у видінні стовп, що ото стояв перед ним, висотою перевищував хмари, і преподобного Симеона, який на верху стовпа стояв. Стояли ж з ним і два юнаки світлі, і чув голос з висоти стовпа, що говорив: "Зійди сюди до мене, Даниїле". Він же відповів: "Як, Господи, зійду на висоту таку?" Преподобний же Симеон звелів тим юнакам зійти і, взявши, винести Даниїла на стовп до нього. Юнаки ж наказане зразу зробили і поставили його перед Симеоном. Він же обняв Даниїла, велегласно до нього говорячи: "Кріпися, Даниїле, великодушний ж і міцний будь, і стій добре і мужньо". Коли це святий Симеон говорив, був голос, як голос грому, і від голосу того Даниїл збудився. Зрозумів те видіння, що треба йому на подобу святого Симеона Стовпника на стовп зійти і до неба тілом і духом наблизитися.

У той час прийшов з Антіохії Сергій, учень преподобного Симеона, до царя, несучи куколь Симеонів, посланий в дар цареві для захисту від всілякого зла. Але тому, що царя розум був до зовнішніх турбот і вправлявся у людських справах, замислив Сергій відплисти, і повернутися назад, і хотів бути в монастирі незасинаючих. Коли він плив разом з иншими повз місце, де був преподобний Даниїл, згадав дехто про Даниїла, що в такому терпінні життя своє провадить, і як прийняв від Бога дар недуги зцілювати, і бісів проганяти. Це чувши, Сергій звелів кораблеві пристати до берега і пішов до преподобного Даниїла. Він же прийняв його люб'язно. І по достатній бесіді, розумівши, що дух Симеоновий спочиває на Даниїлі, як же Іллі на Єлисеї, Сергій дар, що ніс, — куколь блаженного Симеона, — дав Даниїлу, бо йому більше, ніж иншому комусь пасував. Після цього було явлення Сергію таке. Бачив у сні трьох юнаків, що до нього прийшли і говорили: "Стань, Сергію, і скажи Даниїлові: "Вже час твого життя у храмі цьому сповнився, приготуй инше собі для більшого подвигу". Вставши ж, Сергій сказав те Даниїлові, він же, розуміючи, що Бог йому велить наслідувати життям Симеона Преподобного, просив Сергія, щоб прийшов у пустелю і знайшов йому місце зручне, де б стовп поставити. Сергій же, обходячи якийсь горб, прийшов, Божим натхненням ведений, на те місце, де мав стовп бути. І ліг відпочити з дороги, і бачив видіння таке: голуб літав над ним, і намагався Сергій впіймати його, і почув голос зверху, що говорив: "Чи думаєш сіттю його уловити? Ні, руками взяти його треба". Голуб же відлетів у висоту і для нього невидимий став. Розумів же Сергій, що тут пока зав Бог для створення стовпа місце, повернувся до Даниїла і сказав йому, що бачив і чув. Він же втішився і просив одного друга свого, Марка, щоб стовп йому влаштував. Марко ж скоро при Божій допомозі зробив стовп. І коли верх зробився, вийшов Даниїл вночі з того храму, щоб не довідався про нього ніхто ж, і прийшов до стовпа, помолився, говорячи: "Слава Тобі, Христе Божий, що сподобляєш мене такого життя. Ти ж знаєш, Господи, що, у Тобі утверджуючись і на Тебе покладаючись, сходжу на стовп цей, прийми-бо намір мій, зміцни мене на подвиг і починання моє в здійснення приведи". Так помолившись, зійшов на стовп і сам-самісінький почав жити для Бога між землею і Небом, від неї віддаляючись, до иншого ж наближаючись плоттю і духом. Але диявол, що завжди заздрить рабам Божим, почав і там святому пакостити: господаря місця того, на ім'я Геласій, збунтував проти святого. Він-бо, довідавшись, що в його володінні стовп зробився без його дозволу і що чорноризець почав там жити без його відома, розгнівався вельми і повідомив про те цареві та Геннадію-патріярхові, що настав після Анатолія. Цар-бо не зважав на те, патріярх же не лише звелів Даниїла зі стовпа скинути, а й покарати його хотів — і дав владу Геласієві, щоб йшов і стягнув його зі стовпа безчесно. Геласій же ішов з гнівом, щоб волю свою здійснити, але Бог, повертаючи його від злого наміру, звелів раптом у день світлий бути дощу і бурі великій, громам і блискавицям. Проте він анітрохи не настрашився, ані від злого свого наміру не відмовився, маючи серце, що палало люттю: біс його на гнів рушив. І коли прийшов до стовпа, почав кричати з приниженнями й образами на святого, щоб зразу зі стовпа зійшов, якщо ж ні, то, сам зійшовши, скине його долі. Дехто з тих, хто прийшов туди з ним, говорив: "Залиш його, бо нічого тобі злого не робить, бо й стовп не в твоєму це володінні, яка ж тобі звідси образа, але і краще тобі буде, маючи такого сусіда, і молитов його сподоблятися". Геласій же не слухав їх, але велів святому з люттю доконче зійти зі стовпа. Коли почав же святий сходити і вже на шостий ступінь ступив, побачив ноги його, як стовпи, набряклі від безперестанного денного і нічного стояння. Тоді зжалилися всі, і сам той Геласій на милість змінився, почав просити, щоб знову зійшов на своє місце і пробачив, що насмілився образити його. Після цього Геласій зробив йому стовп височезний і відтоді почав мати святого в честі, як і перед самим царем прославляти добродійність преподобного мужа. Тоді чоловік один з Тракії, старий і чесний, до святого прийшов, ведучи зі собою єдинородного свого сина біснуватого. Його ж при стовпі поклавши, зі сльозами просив святого, щоб, змилосердившись, помилував його. "Це-бо, — каже, — тридцятий день, відколи ж мучений не перестає згадувати ім'я твоє, святий отче Божий". Преподобний же, милостивий вдачею, каже до нього: "Якщо віриш, що Господь мій, Ісус Христос, зцілить сина твого через мене, то по вірі твоїй тобі буде". І звелів від святого єлея напоїти біснуватого. Коли ж це сталося, кинув того біс об землю і, багато пручавшись, сказав по тому: "Виходжу, виходжу". И ізійшов. Батько ж прийняв сина здорового, дав його в монастир, і став він ченцем досвідченим. Тоді другий муж, на ім'я Кир, премудрий і учений, який спершу єпархом був, потім же поставлений був єпископом у Фригійському граді, що називається Котіаї, маючи доньку на ім'я Олександра, бісом мучену, привів її до святого. Той же помолився до Бога і руки на біснувату поклав — зразу вийшов біс і стала здровою, і з того часу Кир велику мав любов і ревність до Преподобного. Одного разу жінку ратая свого, також біснувату, до святого привів. І вона, молитвами блаженного, здоров'я отримала, за що Кир, вдячний бувши, написав на стовпі святого вірші ці:

Тут стоїть муж, вітрів наскрізних бій його не лякає,

їжу безсмертну має, спраги людської не знає.

Він основу глибоку будові дає — стовпа двоєзрачного.

Коренем є Симеон, що Сина славить Матері непорочної.

Лев, великий грецький цар, не маючи сина, хотівши спадкоємця мати, просив Даниїла Преподобного, щоб випросив йому в Бога бажане. Він же і сам, цей син молитви, молитвою-бо матері своїй був подарований, так же й иншим молитвами своїми подавав мати дітей. Помолившись до Бога, пророкував цареві, що на наступне літо народиться йому син: і сповнилося те його пророцтво. Цар же народженим сином тішився, вдячний був за такі святого молитви і зробив йому стовп третій. Розійшлася ж про святого Даниїла слава повсюди — прийшла до нього Євдокія-цариця, дружина попереднього царя, Теодосія-молодшого, і просила його, щоб зійшов зі стовпа і щоб ішов на її володіння, де ж "багато місця безмовного будеш мати", — казала. Блаженний же думку її благу і ревність похвалив, проте не захотів іти звідти, де Господь звелів жити. І, благословивши царицю, відпустив з миром, сам же вийшов на найвищий стовп, якого зробив Геласій. У той час хтось з єретиків, що були у Візантії, найняв блудницю за багато золота, на ім'я Васіяна, щоб ішла до святого і привела на нечисте діло або його самого, або котрогось з учнів його. Пішла-бо безстидна до цнотливого і нечиста до чистого, думаючи, що єдиним на неї поглядом спокуситься Блаженний і захоче її: була-бо вбрана у золототкані одежі і прикрашена різними прикрасами. Прийшовши ж, вдала з себе немічну і, живучи на полі, що було напроти стовпа при огорожі словесних доброго Пастиря овець, розповідала про себе, що є хворою, — щоб так як не святому, то хоч би учням його шкоду душевну принести. Пробувши ж там часу немало і бачачи, що нічого не досягне, — не могла-бо ніяк спокусити того, чий розум не був прикутий до землі, але завжди з Богом вгорі перебуває, — відійшла без нічого. І, прийшовши до тих єретиків, що найняли її, сказала неправду, окаянна, ніби Даниїл, вражений нею і краси її захотівши, звелів учням вивести її до себе на стовп. "Я ж, — каже, — відмовлялася. Вони ж боялися, щоб не прийшла людям в слух така погана їхня похіть, хотіли мене вбити, і ледве з рук їхніх вивернулася і втекла". Так окаянна та блудниця брехала на святого, єретики слова її серед людей розсівали, поганий поговір пускали про невинного і чистого Даниїла: хотіли, щоб людям він став мерзенний. Але брехливу і нечисту наклепницю зразу постиг Суд Божий, бо раптом напав на неї злий дух і мучив її. Тоді, хоч і не хотіла, розповіла, що єретиками була найнята, й осоромилися ті, що опоганювали Божого угодника. Міщани ж, взявши її, вели до святого і просили, щоб вибавив її від муки бісівської. Він же істинний був учень Христа, що вчив любити ворогів і велів до сімдесятикратно по сім відпускати грішникам. Не віддав їй зло за зло, але добро зробив ворожій собі, бо помолився за неї Богові й зі святого єлею напоїти її велів — і так вибавив її від диявола, що її мучив. Вона ж, отримавши зцілення, цілувала стовп святого, гріх свій перед всіма відкрито визнала і прощення просила. І з того часу стала цнотливою, нечисті змінивши звичаї. Не лише ж мав владу від Бога преподобний виганяти бісів і зцілювати недуги, але й пророчого дару не був позбавлений, щоб передбачати і передрікати майбутнє. Передбачивши гнів Божий і кару, що має прийти на град, послав, сповіщаючи патріярха Геннадія і царя Льва, і радив, щоб двічі на тиждень соборні здійснювали молитви, щоб вгамувався праведний гнів Божий. Але не послухали ради блаженного, тому ж і насправді сповнення пророцтва його через гріхи свої спробували, про що пізніше явить слово. Тим часом цар, Духом Божий спонуканий, писав до патріярха, щоб, взявши багатьох церковників, ішов до великого Даниїла й освятив його в пресвітерство. Пішов-бо патріярх з клиром своїм і, досягнувши стовпа, сказав до преподобного, що віддавна хотів бачити його, але церковними був зайнятий справами. "Нині ж, — каже, — прийшов бачити тебе, молитов твоїх і бесіди сподобитися". І просив патріярх, щоб звелів приставити драбини і зійти до нього. Святий же казав йому: "Марно тебе на такий труд підштовхнув той, хто послав тебе до нас!" Коли святий це сказав, здивувався і злякався патріярх, бо пізнав, що прихід його не з волі, але з наказу, бо ніколи ж би до нього не прийшов, якби не переконав цар його. Багато ж патріярх з тими, що були з ним, просив святого, щоб звелів приставити драбини, аби зійти їм до нього, але той всіляко відмовлявся. Тиснула ж спека і горяч від сонця, і бачив патріярх, що багато людей від спеки і спраги знемагають, тож звелів, стоячи долі, звичайну архидияконові почати молитву освячення. Сам же молився і ті, якими ж пресвітера освячення буває, читав молитви, освятив святого Даниїла у пресвітери, хоч і стояв від них на висоті стовпа. Всі ж люди вигукнули: "Аксіос". Тоді Даниїл блаженний, Божу волю бачачи, драбини приставити звелів і, священичі знамення з рук патріярха прийнявши, причастився з ним Пречесних і Божественних Таїнств і, за всіх помолившись, відпустив тих, хто прийшов, з миром. Дізнавшись же, що преподобний Даниїл освячення прийняв, цар утішився. І, прийшовши незабаром до стовпа, скинув царські шати і, смиренно до нього на стовп вийшовши, припав до святих його ніг — їх же бачив набряклими й зігнилими від довгого стояння, здивувався великому терпінню його і, прийнявши благословення, з веселістю повернувся. Тоді прийшов час сповнення пророцтва святого, що казало про гнів Божий, який мав прийти на град. Бо у вересні-місяці, на празник святого мученка Маманта, його ж пам'ять у Візантії чесно святкується, коли починалися в церкві його з вечора всеношні співи, раптом у великому царському граді зайнявся вогонь великий і, скільки міг, мало що не весь охопив град: почав від стіни біля моря, що називається корабельною, пройшов аж до Константинового торсу і досяг Юліянового берега, середній огортаючи град. І видно було велику кару Божу, бо не лише багато великих домів зі скарбами, і красних палат, і святих храмів, але й людей без числа вогонь спалив, — одних на попіл, инших же опалив наполовину, ще иншим руки-ноги, лиця, очі, голову пошкодив. І не можна було ту пожежу погасити, як-бо не намагалися погасити, — тільки ще більше розходилося полум'я, коли Бог карав людей своїх за гріхи. І ледь не таким Константинів град гинув вогнем, як колись Содома.

І лише тоді, згадавши пророцтво Даниїла преподобного, що про кару провіщав і побуджував до молитов і покаяння, поспішили до нього, просячи зі сльозами, щоб своїми молитвами Бога умилосердив і вогненне полум'я погасив. Святий же, плачучи, посоромив їх, що не послухали його, коли провіщав їм біду теперішню, і ради його не прийняли, щоб двічі на тиждень соборні здійснювали молитви. Піднявши ж руки вгору, належну сотворив до Бога за град і за людей молитву. І по молитві повідомив, що через сім днів пожежа закінчиться, як і сталося. Забоявся ж і цар гніву Божого і, взявши царицю, до преподобного поспішив, Божого шукаючи милосердя його заступництвом.

По тому році була вельми зимна осінь, що того холоду навіть висловити не можна, проте не змогла перемогти мужнього страждальця, але сама ним була переможена. Проливалося ж багато дощів, і ніби ріки з небес сходили, мабуть, днів чотири, що й гори деякі розсипалися від великої води і села потопилися. І налягали сильні вітри супротивні, ніби билися між собою, вихорі ж і бурі були такі, що і залізні гаки два, які стовпи преподобного тримали, зламалися від натиску вихору. Преподобний же на височині терпеливо стояв, коли хитався стовп, і сам, ніби гілка на дереві, від вітру гойдався. З долини ж його учні з жахом дивилися на нього, кричали з плачем, боялися, щоб від такого не помер холоду або щоб на землю зі стовпом не впав.

Даниїлова ж надія на Господа непохитною була і на Ньому, як на камені, була основана — стояв святий без боязні. Нащо-бо смерти боятися тому, хто життя своє тут має за пута і темницю, смерть же — за розрішення і свободу, за Давидом кажучи: "Виведи із темниці [тобто з тіла] душу мою". Таку холоднечу блаженний терпів, гарячим духом до Бога молився. Возвав-бо праведний, і Господь почув його, і зверху, з небес, як колись з корабля, заборонив вітрам — і раптом настала тиша велика й погідні дні. Прийшов же цар побачити святого, чи не зазнав якоїсь шкоди від дощів і вітрів, і, бачивши, що зломилися залізні гаки, звелів краще стовпи закріпити і повернувся з благословенням, від преподобного отця прийнятим. Трапилася ж йому річ така: кінь же під ним невідомо чого злякався, збентежився і, впавши назад, вдарив царя, що й вінець з голови його далеко впав і побився, бісер же і камені дорогі з вінця розсипалися. Був же у царя конюх на ім'я Йордан, вірою аріянин, — той, бачачи цареве з коня падіння, забоявся, щоб на нього вина не поклалася і щоб покараний не був. Повернувся-бо, поспішив до преподобного і просив його зі сльозами, щоби впросив за нього царя, відрікся ж віри аріянської і до правоврних християн долучити себе просив. Преподобний же, до благочестя його прийнявши, писав до царя, що Йордан відвернувся від злочестя аріянського, приєднався до правовір'я християнського, через те достойний є помилування. Цар же відписав святому: "Падіння, — каже, — мого причиною ніхто не є, окрім мене самого, бо перед твоїми очима посмів на коня сісти, не відійшовши пішки далеко від святого стовпа твого. На Иордана ж не лише не гніваюся, але й тішуся, що моє з коня падіння стало причиною його вставання з падіння душевного". Далі ж мав цар святого у такій честі, що не тільки сам шанував його, але й иншим його як силу небесну показував. Трапилося-бо одного разу Губазію, цареві лясарському, прийти до Лева, царя грецького, для примирення. Його ж взявши, Лев привів до преподобного Даниїла Стовпника, показуючи і кажучи: "Це є чудо царства мого". Він же терпінню преподобного здивувався — не лише святому, а й стовпу, що на ньому ж він стояв, кланявся і зі сльозами казав: "Дякую тобі, Царю небесний, що коли прийшов я до царя земного, сподобив мене бачити небесного мужа і його перебування". Повернувся ж той лясарський цар у свою землю, часто перед своїми згадував преподобного і писання свої до нього посилав, просячи святих його молитов для захисту царства свого. І був преподобний великим для всіх дивом, для ближніх і дальніх, і прибульців, царів і всіх народів, греків же і римлян, і варварів, що приходили до нього, як до ангела Божого, і, відходивши, на допомогу собі його прикликали й отримували, що просили святими його молитвами. Для вияву ж мужнього його терпіння, як, на стовпі стоячи, повітряні збурення терпів, достатньо вищезгаданих дощу і бурі. Проте, щоб згадати щось, пам'яті про нього достойне, згадаймо і це: налягла якось зима люта дуже, і були вітри великі, і більше від перших гостріші, з великим снігом, і льодом, і морозом. Преподобний же не мав навіть малого на стовпі накриття, ще ж і куколь шкіряний, що був на його голові, вітер великий зірвав і в якусь заніс ущелину. І стояв добровільний мученик цілу ніч, терплячи лютий холод, і гостроту морозу, що сильніший бував, коли сходила ранкова зоря. Коли настав день, була така снігова буря, що учні святого ані очей на стовп звести, ані допомогти нічим преподобному не могли. Після того дня знову була ніч прелюта, і знову день такий же до ночі, і ледве на третій день стишилося повітря. Тоді учні, приставивши драбину, зійшли на стовп до отця і знайшли його цілого ледом обмерзлого з голови до ніг, ледь дихаючого, і ледве зігріли його, теплою водою і губкою обтираючи тіло його. Прийшовши до себе, преподобний казав до учнів: "Для чого тривожите мене, збудили мене, коли заснув солодко, молився-бо і заснув трохи. Проте добре вам буде, діти, що таку маєте про отця турботу". Про це довідавшись, христолюбний цар довго просив святого зі сльозами, торкаючись ніг його, щоб звелів зробити невеличке накриття на стовпі: "Пощади, — каже, — себе, якщо не заради себе, то заради користи для нас, щоб не помер передчасно і не залишив нас сиротами". Він же, слізне прохання цареве бачачи, дозволив зробити накриття — не для свого упокоєння, але через наполегливе прохання цареве, який таку любов і ревність до святого мав, що всіх із різних земель прибулих до нього послів і великих князів приводив до стовпа преподобного — чи сам, чи ж инші чесні. Вони ж дивувалися великому преподобного отця терпінню, що в холод і спеку, вдень і вночі терпить: розчулювалися душею і з великою поверталися користю.

Колись Генсерик, цар Вандальський, рушив війною проти греків і прийшов з великою силою своєю на Олександрію. Цар же грецький, через нашестя варварське вельми сумувавши, прийшов зі всім своїм синклітом до преподобного Даниїла Стовпника, шукаючи в його святих молитвах допомоги. Він же те, що має бути, передбачив, пророкував цареві, що Генсерик не лише Олександрії не візьме, але і у всіх своїх задумах нічого не досягне і без нічого до себе повернеться. І збулося пророковане преподобним, за що цар благочестивий, будучи вдячний, хотів учням його при стовпі збудувати келії для спочинку. Преподобний же більше хотів, щоб була створена церква на честь преподобного Симеона Стовпника і тіло його святе щоб з Антіохії було перенесене, царя просив. Цар же зразу збудував церкву Симеона преподобного навпроти стовпа Даниїлового з північного боку, і притулок для подорожніх при церкві влаштував, і переніс чесні Симеонові мощі з великою честю за бажанням преподобного Даниїла, чим святий вельми утішився і належне слово до народу виголосив на те перенесення. Був же преподобний незлобливий вдачею, добро чинив тим, хто ненавидів його. Один-бо поганим язиком злословив на святого, що люди чули, сварили на злословця. Він же вийняв з-за пазухи своєї рибу печену і, показавши людям, казав: "Це їсть ваш постник". Після цього скуштував сам риби, жінці своїй і дітям дав. Зразу напав на нього біс, і на жону його, і на дітей і мучив їх. Коли привели їх до преподобного, зцілив їх молитвою своєю, не пам'ятаючи злого, не віддаючи образами за образи. Вони ж вдячні були за таке благочинство, явлене їм від незлобливого отця, зробили зі срібла образ його і себе, що в ногах його лежали, зобразили та імена підписали. І поставили образ той у церкві Святого Архистратига Сил небесних Михаїла. Ще ж до незлостивости своєї преподобний Даниїл мав в устах своїх благодать велику, щоб від слів його розчулювалися ті, хто слухав, багато користали ж і виправляли своє життя. Був один у дворі царському воїн славний на ім'я Єдран, родом з галатів, міцний тілом і хоробрий у бою. Коли він прийшов, почув душекорисні блаженного Даниїла слова, зразу розчулився і, відвернувшись від світу, приєднався до учнів преподобного з двома друзями своїми. Про те почувши, цар вельми пошкодував за хоробрим тим воїном і послав умовляти його, щоб до нього в царське повернувся, але той не зважав на царську ласку. "Яка мені, — казав, — користь, коли матиму весь світ, душу ж свою згублю". У чернечий ж одягся чин руками преподобного, ревнував постримности його, стільки лише куштував їжі і пиття, щоб не померти з голоду природі тілесній, але і сну мало приймав, стоячи, на натягнутий шнур спираючись. Був же по цьому любий цареві за добродійність, і відвідував його цар, приходячи до преподобного Даниїла. Поживши ж таким життям досить часу, спочив з миром — Тит же було ім'я його в чернечому чині, а після цього слуга його Анатолій подібним зажив життям. У той час Лев-цар Аріядну, доньку свою, дав за дружину Зенонові Ісаврянину і послав його з воїнами проти варварів, що воювали Тракію. Зенон же пішов спершу до преподобного Даниїла Стовпника, а святий все, що мало бути з ним, передрік: що без ушкоджень з війни повернеться і прийме по Аевові, тестеві своєму, скіпетр царства, але заздрістю своїх буде вигнаний з царства і за якийсь час знову на царство повернеться. Все те у свій час збулося. Після Аева настав Зенон і три роки царював, на нього повстав Василіск, брат Верини, жінки померлого царя Аева. Він, вигнавши Зенона, прийняв Грецьке царство. Єретиком же був євтихіянин, почав вельми бентежити Божу Церкву, собор Халкедонський відкидаючи, розсіваючи ж єретичне вчення. Тоді Акакій, патріярх царгородський, зібравши правовірних єпископів, оборонявся, хоч і з боязню перед царем, але нічого не досягнув. Послав-бо деяких із єпископів до преподобного Даниїла зі слізними проханнями, щоб зійшов зі стовпа, до них у царствуючий град на допомогу Церкві воюючій прийшов. Преподобний же, хоч і не хотів ані на короткий час зійти з місця свого, проте, нужду Церкви бачачи, до того ж і зверху божественним голосом увідомлений був, зійшов зі стовпа і в град до патріярха та до єпископів, що з ним, прийшов. Зустріли його архиєреї чесно і прийняли з невимовною радістю. Чуючи ж про його прихід, цар, не хотівши бачитися з ним, вийшов з града у своє село, що недалеко було, але преподобний пішов за ним. Не міг же подорожувати ногами своїми, бо від довгого стояння ноги його набрякли і ранами були вкриті, через те несли його вірні. Трапився ж на шляху чоловік прокажений — той, бачивши преподобного, почав криком просити, щоб зцілив його. Змилосердився-бо над ним преподобний, помолився і звелів викупатися прокаженому в морі, бо поблизу було море. Коли той скупався — вийшов очищений і здоровий. І зразу про те чудо розійшовся поголос всюди, і зійшлося багато людей, що несли хворих своїх, і всі приймали зцілення молитвами преподобного. Так багато люду задля чуд, що від нього бували, за ним йшли і наблизилися до царської палати, що у селі. Муж же один, Готтин, високо біля віконця сховався і побачив, як несли святого. Засміявся і каже: "Це новий Антипат гряде". Тільки-но те промовив, зразу постигла його кара Божа: несподівано впав з висоти на землю і, розбившись, помер. Цар же, довідавшись про прихід святого, наказав не пускати його до себе. Святий же відійшов, порох з ніг своїх струшуючи. Після цього цар забоявся, щоб яке зло не найшло на нього за безчестя святого, послав услід преподобному, просячи, щоб повернувся. Той же не лише не послухав царя, але й передрік загибель йому, бо скоро заберуть у нього царство. "Той, хто прогнівав, — казав, — Царя небесного, криє в собі багато злого і збирає гнів у день гніву". Так сказавши, пішов дорогою. Коли посланець повернувся і повідомив цареві слова преподобного, зразу стовп у палаті несподівано впав і настрашив царя вельми і тих, що з ним: річ-бо, що неживою була, Божим помахом свідчила істинність пророцтва преподобного і повідомляла своїм падінням швидке цареве з царства падіння. Повертаючись ж до граду, Даниїл преподобний зцілив двох юнаків біснуватих і доньку вдовину. Змія, що обвив несподівано ногу його, на місце своє відіслав словом, сам анітрохи не постраждав від нього. У граді ж одній жінці чесній на ім'я Раїда, що була неплідною, ноги його сльозами обмивала і розрішення неплідности своєї його молитвами просила, прорік, що народить сина, і ім'я синове переднарік. "Народиш, — каже, — жінко, сина і Зеноном його назвеш". Тоді цар почав шукати, як би примиритися і прощення від преподобного отримати, вельми-бо налякався того падіння стовпа у палаті у час принесення до нього слів Даниїлових. Спершу-бо через чесних осіб впрошував святого, але лукаво: серце його не перестало збирати беззаконня йому. Після цього сам, прийшовши і до ніг святого припавши, прощення просив. Преподобний же, душевними очима бачачи злі помисли його, викрив лукавство його, говорячи до инших: "Смирення це і розчулення вдаване, овечою одежею прикривається вовча вдача, але незабаром побачите Всевидяче Око Боже і Всесильну Його Руку, що сильних з престолу скидає". По цьому всьому повернувся преподобний на стовп свій. Мало ж минуло часу, Василіск, за пророцтвом преподобного, був вигнаний з царства. Зенон же знову прийняв скипетр і з дружиною своєю до преподобного поклонитися прийшов, бачачи пророцтва його здійснення.

Инший же час життя свого преподобний на стовпі, не сходячи, стояв і силою й милістю Господньою багато чуд здійснив. Смиренномудрий же цей і людської уникав слави, за силу чудотворення не своїй добродійності дякував, але молитвам Симеона преподобного, бо тих, хто приходив до нього хворий, відсилав до церкви Симеонової, до святих його мощей. Золотар один приніс сина свого, кривого від народження, що ледь на ноги ступити міг, але, ніби змія, черевом по землі повзав. Його блаженний Даниїл відіслав до церкви преподобного Симеона, звелів святі його мощі на ноги кривому хлопцеві покласти. І коли це сталося, скочив кривий, як олень, і прибіг до стовпа Даниїлового, радіючи і славлячи Бога.

Муж один, що прийшов зі сходу, попав до розбійників. Його ж били вельми розбійники, а найгірше коліна йому поламали і, що мав, узяли, тоді відійшли, залишивши чоловіка ледь живого. Подорожні ж одні там проходили, бачили його, розбійниками дуже зраненого, змилосердилися над ним і, взявши, в град Анкирський занесли. Єпископ же граду того дуже ним заопікувався і, досвідчених лікарів привівши, зцілив його від ран. Проте зцілений не міг ногами ходити, бо дуже поламані були його ноги. І коли навіть зцілені були рани його ніг, не було ногам сили ходити. Кривий-бо цей просив єпископа, щоб відіслав його до преподобного Даниїла. І був покладений на осла, як колода, везений був до стовпа безкорисного того лікаря. Той же, в церкву Симеонову його відіславши, єлеєм, від святих мощей взятих, кривого помазати звелів, зробив його цілим, зміцніли-бо стопи і гомілки — і, скочивши, встав, і ходив, вдячність Богові та святим його угодникам, Симеонові та Даниїлу, підносив. Сотник один з Іспанії мав велику до преподобного віру, і коли траплялося комусь з дому його: з рабів, чи з родичів, чи з друзів — хворіти, писав до преподобного, просячи зцілення. І коли до нього від преподобного відповідь приносили, клав те на хворого — і зразу хворий діставав Боже зцілення. Жінка одна убога мала сина дванадцятирічного німого з народження, принесла його до стовпа преподобного і, залишивши його при стовпі, відійшла. Бачачи ж біля стовпа хлопця, преподобний звелів учням взяти його, щоб з ними перебував. Бони ж думали, що хлопець, матір'ю навчений, не говорить: притворився німим через убогість, щоб так зручніше прогодуватися. Часом сплячого його рожнами кололи чи терновими різками били, щоб, раптово прокинувшись, якесь промовив слово. Але коли зрозуміли, що він справді німий, повідомили святого. Він же звелів єлеєм святим намастити язик німому, і коли у день недільний під час Святої Літургії почав диякон читати святе Євангеліє і, за звичаєм, люди заспівали "Слава Тобі, Господи", заспівав і хлопець, проказав ясно і голосно: "Слава Тобі, Господи". І відтоді говорив добре.

Досягнув же преподобний старости глибокої, наблизився до блаженного кінця свого, який передбачив, возвістив учням своїм і написав їм заповіт такий: "Я, о діти і брати [адже ви обома є, бо й народив вас духовно, а Бог є всім спільним Отцем], до спільного того Отця відходжу, проте не залишаю вас, любих моїх, сиротами, плачучих, що залишилися без отця, але тому Отцю вашому про вас турботу залишаю, який з усіма вами і мене створив. Він-бо все створив Розумом і Премудрістю, тоді Небеса схилив і зійшов на землю, помер же і воскрес заради нас. Він буде з вами, як Премудрий берегтиме вас від лукавого, як Господь же Своєї пильнуючи волі, а як Отець прикликаючи вас [коли зберетеся] до Себе благоутробно і духовні вам обійми розпростерши. І як же дав Себе на смерть за нас, вас між вами взаємно хай з'єднає однодумством і зробить, щоб були здобутком Отцеві. Відганяйте приниження, служіть покорі, любіть гостинність, піст, чування, убогість, а найпершою і найбільшою заповіддю є Любов. Тих, хто благочестю служить, праведно тримайтеся, єретичного куколю бережіться, від матері ж вашої святої Церкви ані на трохи не відлучайтеся. І якщо все те виконаєте, будете добродійністю досконалі". Такий заповіт дітям своїм написавши, отець преподобний звелів перед тими прочитати, які плакали через розлуку з ним. За три дні перед святим його переставленням, опівночі, як же деякі з учнів його бачити достойними сподобилися, прийшли відвідати його всі від віку святі: пророки, апостоли, мученики, і всіх святих лики — у світлі і славі небесній, з любов'ю його цілували, божественні йому таїнства здійснити звеліли. Коли ж настав день його від тіла розрішення, патріярх Євтимій, що був після Акакія, прийшов зі всім клиром своїм. Богобоязлива ж жінка Раїда, неплідність якої молитвами святого Господом розрішилася, готувала все для чесного переставлення преподобного. У той же час трапився один чоловік біснуватий, що, стоячи при стовпі, повідомив, що бачить ангелів і святих багатьох, які йдуть до преподобного з небес. І поіменно називав святих, яких бачив. Преподобний же і богоносний отець наш Даниїл, радіючи через відхід свій, передав чесну і святу душу свою в Руки Божі, сповнений днів, вісімдесят літ і три місяці прожив від народження свого. І зразу при відході його чоловік той біснуватий звільнився від катування бісівського. Коли помер же преподобний, з'явилися над стовпом на небесах три хрести зоряні, або, краще сказати, три зорі хрестоподібні, і світилися невимовною добротою удень, коли сіяло сонце. Видно ж їх було доти, поки не було поховано святе преподобного отця тіло там же, при стовпі його. Покладені ж були з ним мощі і святих трьох отроків вавилонських: Ананія, Азарія та Мисаїла: так-бо перед смертю преподобний заповідав, щоб люди, які приходитимуть на вшанування, не його мощам, але, мощам тих святих отроків честь віддаючи, тим самим Господеві поклонялися. Смиренний був у житті, виявився смиренним і після переставлення, уникаючи людської слави. Але Бог його прославив на землі Своїми чудами перед людьми; на Небі ж прославляє перед ангелами Своїми, Сам Він від усього живого славлений вовіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).