04 СІЧНЯ: Вмц. Анастасiї Узорiшительницi. Мчч. Хрисогона, Феодотiї, Євода, Євтихiана та iнших

опубліковано 8 груд. 2018 р., 03:38 evg z   [ оновлено 8 груд. 2018 р., 03:39 ]
Вмц. Анастасiї Узорiшительницi (бл. 304). Мчч. Хрисогона, Феодотiї, Євода, Євтихiана та iнших (бл. 304).

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’ятісвятої великомучениці Анастасії Путорозрішниці і тих, що з нею.

Анастасія, найгарніша серед жінок, у знаменитому граді Римі народилася, де своїм благородством, красою тілесною ж і душевною, добрими звичаями і лагідністю всіх перевершила. Була ж донькою такого собі мужа Претекстата, одного із синкліту, вірою елліна. Мати ж її вірила в Христа, називалася Фауста. У дівочі ж свої роки Анастасія довірена була матір'ю своєю на навчання книг мужу одному, в премудрості преславному і життям засвідченим чесному, на ім'я Хрисогон, що був християнином благочестивим і в Божественних Писаннях досконало досвідченим, а потім і мучеником. Від цього-бо мужа святого Анастасія не лише Писання розуміти навчилася, але і те, що є Альфа і Омега всього, видимого і невидимого творіння Начало і всім сердечним благочестивим бажанням Кінець — один Бог істинний, всіх Творець і Совершитель, Його [кажу] пізнання і любови божественної навчилася і віддалася християнським книгам, день і ніч в законі Господньому навчаючись і в любові Божій серце своє утверджуючи. Коли закінчила ж вона своє у Хрисогона навчання, славлена була устами всіх, бо премудра і гарна. Після того як блаженна мати її Фауста з життя цього відійшла, батько віддав її мужеві, силою і проти волі, такому собі Помплію, що також синклітського благородства був, вірою еллін. І була відведена в дім жениха, вірна до невірного, ягниця Христова до вовка, проте Бог її зберіг. До Нього, день і ніч зітхаючи, серцем внутрішньо ридала. Не згубила дівоцтва свого, не осквернив чистого її тіла муж нечистий, бо вдала Анастасія, ніби має жіночу хворобу якусь постійну і неперервну, незручну, казала, для єднання з чоловіком. Часом же, насилувана і поборювана чоловіком, виривалася з рук його, бо ангел-хоронитель їй невидимо допомагав.

І так завжди перебувала дівою неушкодженою. Часто ж, змінивши одяг свій світлий і дорогоцінні прикраси і таємно вбравшись у рубища жебраків, виходила з дому, щоб ніхто не знав, окрім одної рабині, що за нею невідступно ходила. І обходила всі темниці, золотом великим купуючи собі вхід у сторожі, і відвідувала тих, хто страждав за Христа, і служила їм з усією благоговійністю і чесністю, як могла. Руки і ноги їм умивала, і волосся, сповнене пороху і вошей вичищала, кров їхню обтирала, і рани чистими пеленами обв'язувала, їжу ж і пиття кожному подавала і тоді в дім поверталася. Так часто виходячи і повертаючись, не утаїлася від мужа свого, довідався-бо про діла її, як в'язнів обходить, і через те більше на неї розгнівався — вже-бо і перед тим гнівався на неї за її до шлюбного єднання неохоту — і сильно на неї озлобився. А довідався від рабині, що ходила за нею, та-бо, окаянна, розповіла йому все. І через те дуже Анастасію бив, замкнув у кімнаті і сторожу приставив, щоб навіть ногою не могла за двері ступити. І тужила духом свята за в'язнями Христовими, що не відвідує їх, не служить їм, не подає потрібного. А найбільше боліло серце за вчителем її — святим Хрисогоном, що не бачила його, вже-бо той святий два роки у в'язниці, багато і різних мук перетерпівши, сидів, до нього ж вона, коли була вільна, приходила часто, тепер же неможливо було їй прийти до нього, замкнена і суворо пильнована була. Ще більші прикрості почав чинити їй муж тоді, коли помер батько її і весь маєток батьківський, вельми великий, залишився у спадок Анастасії — як єдиній дитині, бо не було більше дітей ані родини в Претікстата. Тоді Помплій, не люблячи Анастасії за її неохоту до його тілесного бажання, замислив заморити її, щоб маєток весь її унаслідувати й иншу собі жінку привести на чуже добро. Як полонянку-бо і рабу тримав святу діву, щодня її гнітив і мучив. Розповідається у листі її, таємно до святого Хрисогона написаному і через одну старицю переданому, таке:



Святому ісповідникові Христовому Хрисогону, Анастасія. Хоч батько мій і ідолопоклонником був, проте мати моя Фауста в християнстві завжди жила благочесно і чисто. Вона мене зі самих пелюшок зробила християнкою. Після її відходу тяжке іго мужа-святотатця неволею я прийняла. Від його ж ложа [Бог наді мною змилосердився] вдаваною хворобою ухилялася. Вдень і вночі Господа мого Ісуса Христа стопи обіймала. Муж же спадок мій, яким славиться, з недостойними і нечистими ідолопоклонниками марнує, мене, як чарівницю і святотатку, під тяжкою тримає вартою, що сподіваюся смерти. І нічого мені иншого не залишається, лише, спустивши дух, впасти мертвою. І якщо в смерті веселитися буду в ісповіданні Господа мого Ісуса Христа, то тим дуже журюся, що всі мої багатства, Богові обіцяні, бачу марновані руками нечестивих і чужих Богові. І через те прошу тебе, о чоловіче Божий, помолись належно до Владики Христа, щоб мужа мого або залишив жити, якщо передбачає, що він буде колись вірним, або, якщо має в невірстві перебувати, хай звелить йому піти з життя і дати місце тим, котрі шанують Бога. Краще-бо йому померти, аніж Сина Божого не ісповідувати і віруючим перепони чинити. Сам же Христос свідком є, що, коли вільна буду, до святих стіп прилину і турбуватися про них належно буду, як же і почала. Спасися, мужу Божий, і мене поминай".Хрисогон Анастасії: "До тебе, що хвилюєшся посеред бурі і бентеги цього світу, скоро, по водах ідучи, прийде Христос і диявольські вітри, які проти тебе повстають, єдиним веління Свого слова стишить. Терпеливо-бо, ніби серед моря, чекай Христа, Який має до тебе прийти. І в собі самій взивай з пророком, кажучи: "Чому прескорбна, душе моя, чому бентежиш мене, уповай на Бога, бо вірю Йому, спасіння лиця мого і Бог мій". Подвійного дару від Бога сподівайся, бо і тимчасовий тобі спадок повернеться, і небесний приготується. Господь же благотворіння Своє тому через жорстоке продовжує, щоб не здавалося нам малим те, що від Нього подається. Повір і не бентежся, що ті, які благочесно живуть, зазнають протилежного. Не відкидаєшся-бо, але випробовуєшся Богом. І це знай, що не є безпечним захист людськими засобами, говорить Писання: "Проклятий чоловік, що покладається на чоловіка, і благословенний муж, що покладається на Господа". Бережись міцно і пильно всіх гріхів і в єдиного Бога шукай утіхи, Його ж веління зберігаєш. Скоро-бо до тебе мирний повернеться час, і, ніби після пітьми нічної, ясне світло дня приймеш, ніби після минулої зими погожі тобі дні прийдуть, аби всім, що заради Христового імени страждають, тимчасову подати утіху, і сама ж.

сумніву, утіхи вічної сподобишся. Шукай спасіння в Господі і за мене молися".

По короткім же часі, коли знову люто від злого і нечестивого мужа до смерти побита була, написала до святого таке:

"Ісповідникові Христовому Хрисогону, Анастасія. Кончина прийде тілу моєму, пом'яни мене, щоб душу мою, яка виходить, прийняв Господь, за Його ж любов терплю те, що з уст цієї стариці почуєш".

Відписав їй святий: "Хрисогон Анастасії. Завжди перед світлом іде пітьма, після хворіб здоров'я повертається і після смерти має бути життя. Одне закінчення мають і неприємне світу, і щасливе, щоб ні над скорботними відчай, ані над радісними марне піднесення не запанували. Одне є море, на яке човни тіл наших виходять, і під одним керманичем душі наші мають своє плавання. У декого кораблі міцні і крізь хвилі проходять неушкодженими, в инших же — неміцні є і в тиші ледь не топляться. Близько-бо час, коли загинуть ті, що не думають прийти до спасенної пристані. Тоді, о Христова непорочна служителько, до Хреста Христового всією думкою прив'яжися і приготуй себе до Господнього діла, в ньому ж, за твоїм бажанням, коли послужиш, з мучеництва торжеством до Христа прийдеш".

Цим писанням Хрисогон святий пророкував про скору загибель Помпліона, злого мужа її, бо тими днями посланий був царем в Перейду з посланням до царя персидського і, маючи дорогу через море, погрузнув і втопився через бурю, що несподівано піднялася, і загинув з шумом, окаянний. А свята Анастасія, як птаха, визволилася із сітей ловця, чистим маючи своє дівство і прийнявши вільно весь по батьках залишений спадок. І почала знову [ніхто вже не боронив] обходити місця ув'язнення і темниці, святим страстотерпцям Христовим не лише з маєтку свого служачи, але і від благорозумности своєї словами спасенними утішаючи, і до мужнього їх побуджувала терпіння, і до безбоязної за Христа смерти.

У той час цар Диоклетіян затримався в Аквиліїі про те належно піклувався, щоб ні один із християн, утаївшись, не втік з його рук. Сповіщено було йому з Риму, що сила-силенна християн заповнила в'язниці і, всіляко мучені, не відрікаються Христа свого, усі ж мають учителя Хрисогона, і слухають його, тримаються міцно вчення його. Цар же звелів, щоби всі віддані були на муки і смерть, а одного Хрисогона хай до нього пришлють. Подумав-бо, що коли його переможе, всіх инших християн зручніше буде здолати. Коли вели ж до царя на допит Хрисогона святого, пішла за ним здалеку й Анастасія. Його ж побачивши, цар спершу вельми лагідними словами заговорив до нього: "Прийми добру раду, о Хрисогоне, і до нашої приєднайся віри, і богам приємне зроби, собі ж вибери веселе понад скорботним і корисне понад некорисним. Знай же, що не лише від мук себе вільним зробиш, — солодким обдаруємо тебе світлом, але і зразу поставимо тебе єпархом великого граду Риму". Відповідав святий: "Я єдиного пізнав Бога і Його маю понад всіляке світло найсолодшим, понад всіляке життя найбажанішим, понад всі скарби найкориснішим. У Нього і серцем вірую, й устами ісповідую Його, і душею шаную, і коліна мої Йому схиляю перед всіма. Богів же твоїх багато, і вигадок, і бісів ніяк же не вшаную — я-бо про них тої ж думки, що й Сократ, говорячи: "Належить від них втікати зі всієї сили, бо є людям спокусниками і знаними душогубцями". Обіцяні ж мені тобою дари і почесті не кращими вважаю за сон і тінь". Не терпів-бо цар цього Хрисогонового вільного говорення більше слухати, звелів зразу воїнам взяти його і, в безлюдне завівши місце, відрізати йому голову. І лежало тіло святого при березі морськім, де ж недалеко було перебування пресвітера одного, Зоїла, мужа святого, і трьох дівиць, сестер тілом і духом, — Агафії, Хіонії та Ірини. Той пресвітер, якимось одкровенням божественним про тіло Хрисогона святого довідавшись, взяв його з головою і, в ковчег поклавши, в хатині своїй сховав. І в тридцятий день явився йому у видінні Хрисогон святий, говорячи: "Знай, що протягом дев'яти днів ті три дівиці Христові, що поблизу тебе живуть, на муки взяті будуть. Ти ж скажи рабині Господній Анастасії, щоб піклувалася про них, до мужнього їх побуджуючи подвигу, поки увінчаються стражданням. Будь же і ти доброї надії, що приймеш солодкі плоди трудів своїх: скоро-бо від тутешніх звільнишся і до Христа з тими, що постраждали за Нього, будеш відданий". Відкрито ж те було і святій Анастасії, і, Божим спонукана Духом, прийшла до пресвітерового дому, його ніколи не знаючи, і питала його, де є дівиці ті, про яких же мученицьку кончину, що має бути, у видінні йому відкрилося. І довідавшись про хатину їхню, люб'язно з ними перебула ніч одну, багато говорила душеспасенних і любови божественної сповнених слів, ними ж заохочувала їх стати мужньо за Христа — Жениха свого — до крови. Бачила ж і мощі святого Хрисогона, мученика Христового, свого любого учителя, і плакала над ним довго гарячими сльозами, його молитвам себе вручаючи. Тоді знову повернулася до Аквилія. І сталося, як же говорив святий Хрисогон пресвітерові Зоїлу у видінні: той пресвітер протягом дев'яти днів переставився до Господа. А святі дівиці Агафія, Хіонія та Ірина взяті були і до царя Диоклитіяна на випробовування приведені. їх же багато і ласкою, і погрозами до жертв ідольських змушував і, нічого ж не досягнувши, вкинув до темниці. Анастасія ж свята зразу [за звичаєм своїм обходячи тих, що в путах страждають] до тих святих дів прийшла і втішала їх надією на невідступну допомогу Христову і надією на славні над ворогом перемоги і торжества. Тим часом треба було цареві відійти в Македонію влаштовувати якісь народні справи — і вручені були діви святі катові Дулкитієві. Він же їх допитував і мучив. Тоді знову якомусь Сісинію, комиту, на випробовування їх передано. Він святих Агафію і Хіонію у вогонь вкинув, де ж і кінець прийняли, Богу дух передавши, — залишились же тіла їхні у вогні цілі і неушкоджені. А святу Ірину один із комитових воїнів, лук свій натягнувши, стрілою поранив, і померла свята. Чисті ж їхні тіла свята Анастасія взяла, білими плащаницями з ароматами обвила і на чесному місці благоговійно поклала, страждання їхні винагороджуючи. Тоді ходила з граду в град і з краю в край і тим, що в путах, святим служила, їжу, і пиття, одяг, і всілякі потреби, і лікування зі своїх маєтків давала, помагаючи в'язням Христовим, і творячи відраду тим, що в скруті великій і знемагають плоттю, і від довгих тяжких пут полегшення їм золотом у сторожі купуючи, через що і Путорозрішницею була названа, бо багатьох від пут звільнила своєю турботою таємною, багатьом полегшення принесла, багатьох від неізцілимих ран своїх рук трудом і лікуванням зцілила, багатьох, що були напівмертві, своїм служінням оживила, здоровими ж і на майбутні муки міцними зробила. Навчилася і лікарської майстерности, і сама зранених лікувала, не цуралася і на руках своїх носити тих, що не могли ногами ані руками своїми володіти: розбитими і зраненими їх за Христа мали. І сама їм їжу в уста вкладала, і поїла, й очищала нагноєння їхні, і об'язувала струпи, і та єдина була їй веселість і радість послужити, ніби Самому Христові, сердечно тим, котрі за віру в найсолодше Ім'я Ісуса Христа страждають. Про це цілою думкою дбала, про це всіма способами старалася і для цього трудилася всією силою своєю, неміч природи своєї перемагаючи великодушністю, і мужністю, і любов'ю до Бога і до ближніх, найбільше ж до святих страждальців, що близько Бога завжди були, про них же з Давидом говорила: "Мені ж вельми чесні друзі Твої, Боже". Була ж свята путорозрішниця Анастасія в Македонії, і там звичне своє служіння святе сповнювала, і познайомилася з однією вдовою дуже молодою на ім'я Теодотія, що була родом з Вітинського краю, з граду Нікейського. Вона з трьома малими синами своїми по померлому залишилася мужеві, і в Македонії своє провадила життя — в християнській благочесній вірі удовині дні свої пробувала. І бувала не один раз у тої вдови блаженна Анастасія, люблячи її як вірну рабу Христову і втішаючися з нею солодкою про найсолодшу Любов Божу бесідою, заради неї ж як багато святих душі свої ревно поклали. За якийсь час стало відомо, що Теодотія християнкою є, — взята і до царя на випробовування приведена була. Коли ж вона стояла на нечестивому тому допиті, один з тих, що стояли перед царем, на ім'я Левкадій, вражений був красою її — була-бо лицем вродлива і видом чесна — і просив царя, щоб не губив її, але віддав ЇЇ йому на шлюб як дружину. Цар же зразу виконав прохання його, сподіваючись, що муж швидше до богів навернутися їй поможе. Взяв-бо Левкадій Теодотію з дітьми її у дім свій. Що не робив! І що не говорив! Просив, благаючи, ласкою і погрозами, щоб дві речі зробила: від Христа відвернулася і йому дружиною стала. Відповідала ж Теодотія: "Якщо, бажаючи мого багатства і маєтків, хочеш взяти мене собі за дружину, це все тобі добровільно даю, лише не борони мені для Христа працювати, нехай замість всіх багатств одного Христа успадкую. Якщо ж, люблячи вроду мою, хочеш мене і від Христа мого відвернути намагаєшся, то знай, що неможливих речей торкаєшся. Бо спершу вроду мою у потворність зміниш і життя у смерть, ніж розум мій від Христа відкинеш і на згоду на шлюб з тобою привести зможеш". Тими днями треба було Левкадієві з царем, що кудись вирушав, іти в дорогу, пішов-бо, залишивши Теодотію в домі своєму, і затримався у дорозі на довгий час. Теодотія ж, трохи полегшення прийнявши, зі святою Анастасією в'язням служила, хворих зцілювала, мертвих ховала, живих же на більший подвиг укріплюючи. Сповіщено ж було знову Диоклетіянові, що темниці по градах переповнені християнами і нема де поміщати инших в'язнів. Тоді нечестивий кат звелів всіх в одну ніч по-різному стратити, щоб звільнилися в'язниці на прийняття инших християн. І була одна на те встановлена ніч, що без ліку мучеників до незгасного послала дня, тіла їхні заснули сном розмаїтої смерти: одних-бо меч пожер, инших вода потопила, инших печі вогненні попалили, а инших живих земні прийняли надра: рови-бо глибокі і ями викопавши, живих грудами і камінням засипали. Зранку ж мучениколюбива Анастасія блаженна в одну із темниць за звичаєм своїм прийшовши і нікого ж не знайшовши, сповнила повітря голосом плачу і ридання. Коли спитали її воїни, що там були, чому ридає, відповідала: "Шукаю рабів Бога мого, що вчора були в цій темниці, і нині не знаю, де є". Вони ж, пізнавши, що християнкою є, зразу взяли її і до ігемона Ілирицького Флора привели. Коли ж спитав її ігемон, чи християнкою є, відповідала голосно, кажучи: "Воістину християнкою є, те, що тобі виглядає мерзотним, те мені любе. І ім'я християнське, що у вас є образою, для мене чесне і славне". Коли ж ігемон про батьківщину її і добре походження довідався, що з Риму вона, роду світлого, питав: "Що-бо тебе до цього змусило, що, залишивши Рим, батьківщину славну, сюди прийшла?" Відповідала свята: "Ніщо инше, як голос Господа мого, що до Себе мене призиває. За Ним одним ідучи, батьківщину залишила і друзів, взявши ж хрест Христа мого, швидким і веселим кроком пішла услід Йому". Сказав ігемон: "Де є Христос, про Якого ж ти говориш?" Відповідала свята: "Нема місця, де б Христа не було: є на Небесах, є в морі, є на землі, є ж, зрештою, і у всіх, що призивають і бояться Його, розумно їх просвітлюючи і з ними завжди перебуваючи" . Сказав ігемон: "Де є ті, що Христа твого бояться, про яких кажеш? Розкажи нам, щоб ми їх пізнали". Відповідала свята: "Дотепер були з нами на землі в тілі, нині ж залишили долішнє, на Небесах перебувають і з висоти на нас споглядають. Смерть-бо за Христа прийнята, вона їм те приготувала, до їх числа і я зарахована і тим же, що й вони, шляхом іти бажаю". Не міг же ігемон знатній римлянці ніякого зла зробити, перш ніж про неї не довідається цар. Все щодо Анастасії написавши, до Диоклитіяна послав. Він же знав, хто були батьки її, і муж, і вона сама. І зрозумівши, що на вбогих християн витрачає свій, що прийняла від батьків, маєток, бажаючи його собі успадкувати, звелів її привести перед себе і, побачивши, зразу почав питати про маєтки, більше люблячи багатство, аніж богів своїх. І казав: "Де скарби, які батьки тобі залишили?" Відповідала мужньо свята: "Якби мені ще щось залишилося від скарбів і маєтків, то ними ж би змогла більше служити рабам Христа мого і не віддала б себе в руки тих, що шукають крови християнської. Але тому що все, що належить, витратила, залишається мені лише одне тіло моє, і його-бо Христу моєму принести в дар намагаюся". Цар же, бачачи її вільну бесіду і мужню великодушність у ній розуміючи, і не сподіваючись словами здолати її ані прийняти щось із її багатства, — про їх же і чув закінчення, — боявся до більшої з нею бесіди вдаватися, щоб не бути осоромленим премудрими її словами, — звелів, отож, відвести її до єпарха, говорячи: "Не випадає царському великоліпію бесідувати з безумною жінкою" . Єпарх же мирними словами до неї сказав: "Чому, о жінко, не хочеш богам принести жертви, як же батько твій приносив, але, покинувши їх, почитаєш Христа, Якого не знаєш, що Юдей від народження, і від юдеїв же, як злочинець, убитий був". Сказала Анастасія: "І я мала в домі своєму богів і богинь, золотих, і срібних, і мідних, і бачила їх, що стояли без діла, — для птахів лише сідалами, павукам же і мухам житлом були. Через те, взявши, вкинула їх у вогонь, звільняючи їх від безчестя, що птахи, павуки і мухи їм завдавали, і вийшли мені з вогню грішми золотими, і срібними, і мідними. Я ж за ті гроші багатьох утроби спраглі нагодувала, нагих одягнула, немічним допомогла і потребуючих задовольнила. І так богів, що стояли бездільні і непотрібні, віддала иншим на потребу". Єпарх же з люттю скрикнув: "Я цього безбожного діла твого навіть слухати вухами не хочу!" Свята ж, засміявшись, сказала: "Дивуюся, о судде, розуму твоєму, що називаєш діло моє безбожним. Якби в тих бездушних ідолах було б хоч єдине чуття чи одна якась сила, то що би їм забороняло вирватися з рук, що нищать їх? Або тим, що нищать, помститися? Або чому допомоги вашої для себе не просили? Але ні самі про себе не знають, чи терплять що". Суддя ж, перериваючи мову її, сказав: "Божественний цар наш звелів, всі марні слова залишивши, з двох одне зробити: або вмовишся богам принести жертву, або погано загинеш". Свята ж казала, що за Христа умерти — не загинути, але опинитися в житті вічному. І по багатьох взаємних словах, бачачи святу непохитною, єпарх пішов сповістити цареві. Диоклитіян же розгнівався вельми і, що з нею робити, думав. Один з радників радив цареві, щоб дав її Улпіянові — архиєрею капітолійському, щоб той або словами вмовив її, або муками змусив, або, якщо не покориться, смертю погубив. Все ж її, що залишиться, майно в капітолію хай візьме. Угодна ж була цареві рада його, і зразу віддав святу Анастасію Улпіянові, найголовнішому усіх богів жерцеві.

Взявши ж її, Улпіян повів чесно в дім свій, ласкою більше, ніж люттю хотів її уловити. І по довгій ласкавій розмові і вмовлянні запропонував їй з обох боків речі протилежні: і всю красу цього світу, і все знаряддя катівське жахливе бачити. Тут каміння коштовне, а там мечі на два боки гострі. Тут ложа золоті і кришталеві, постіллю дорогоцінною прикрашені, а там ложа залізні розпечені, гарячим вугіллям наповнені. Тут намисто, і різні золоті та перлові прикраси, а там окови, вериги і вужі залізні. Тут дзеркала світлі і все, що до жіночого укладу належить, а там гребені залізні, для обдирання тіла приготовані, кліщі ж, щоб рвати плоть, і рожна залізні. З одного боку одяг коштовний, з другого ж — черепки, гострі руби, ними ж кати мученицькі завдані рани розтирати звикли. Нащо ж те зробив лукавий той і підступний чоловік? Нащо напроти гарного поклав жахливе, напроти веселого — скорботне і м'якого — жорстке? Для того, щоб або тим зманити, або иншим настрашити Невісту Христову, що нічому не раділа: ані ж гарного не хотіла, а скорботного і жорсткого не боялася і не втікала. Але волею до катівського знаряддя, аніж до жіночих прикрас схилялася. І чого досягнув окаянний? Того, про що говорить пророк: "Обманула неправда себе"7, на своє осоромлення і встид все те, не знаючи, влаштував. її-бо звідти більша мужність і до Христа любов явилася. А його помисли, і підступність, і марне лукавство, і омана суєтними виявилися. Сказав-бо він до святої: "Вибери собі з обох боків, що хочеш". Вона, поглянувши на світське, сказала: "Твоє то є, дияволе, і тих, що на тебе працюють, з ними ж на вічну погибель відданий будеш". Поглянувши ж на вериги і жорстокі знаряддя, сказала: "Цими обкладена, найгарніша і найприємніша бажаному Женихові моєму Христові явлюся. Це вибираю, а те зневажаю. Цього шукаю, а те відкидаю. Це люблю заради любого Господа мого, а те ненавиджу й опльовую". Жрець же, ще щадячи її і в переміні намірів її не зневірившись, три дні для роздумів дав їй. Але мучениця, важким це вважавши, сказала: "Нащо відкладаєш? Чому не мучиш зразу мене? Що инше від мене почути хочеш замість того, що говорю нині? Богам твоїм жертви не принесу і волі твоїй і цареві твоєму не підкорюся — принесу жертви ж хвали Цареві віків, єдиному Безсмертному Богові моєму, за Нього ж кладу свою душу і твої муки зневажаю, щоб єдиного Христа здобути, що є життям вічним". Сказав жрець: "Чи й ти подібну до Христа смерть собі вибираєш, о безумна!?" Мучениця ж, про смерть Христову чувши, радости сповнилася і казала: "Амінь, амінь, хай мені буде це, Христе-царю". Спитав жрець: "І що означає це слово "Амінь"?" Відповіла свята: "Ти не є достойний слова цього ані розуміти, ані говорити, ніхто ж бо з розумних миро дорогоцінне в посуд гнилий не наливає". Улпіян же звелів її взяти на три дні до жінок, знайомих їй, що були колись сусідами і товаришками, щоб своїми словами її умовляли і зм'якшували їй серце до батьківських богів повернутися. І чого не робили лукаві ті і нечестиві жінки! Яких слів, яких порад, яких ласк і люб'язностей, жінкам притаманних слів у вуха їй не виливали, приваби і насолоди світу в розум їй приводили! Але вона була ніби глуха, не чуючи, і ніби німа, не відкриваючи уст своїх. Ще у ті три дні не поклала їжі ані пиття в уста свої, але перебувала безперестанку в серці своєму, взиваючи до Христа, Жениха свого. По трьох же днях Улпіян, архиєрей ідольський, бачачи святу Анастасію у вірі Христовій, що, як стовп непорушний була, судив віддати її на муки. Але спершу захотів окаянний чисту голубку Христову [красою її вражений] осквернити нечистотою своєю. І коли хотів торкнутися її, зразу осліп, і біль великий охопив голову його, і, як безумний, закричав, і кликав богів своїх, допомоги просячи, звелів же себе нести в храм ідольський: від тих, що їм служив, сподівався отримати зцілення. І прийняв замість допомоги більшу шкоду і замість життя смерть. Там же зле випустив душу свою і до богів своїх в пекло пішов. Чудо то розійшлося серед багатьох людей, а свята мучениця Анастасія стала вільною. І, вийшовши звідти, пішла до вищезгаданої духовної сестри своєї Теодотії, що перебувала в домі Аукадія-комита, і сказала їй все детально, скільки перетерпіла, і що нею Бог зробив чудо, і що на ній Свою виявив милість. По кількох же днях прийшов і комит, повернувся з Бітинії, і, як раніше, Теодотію і благими, і грізними словами переконуючи, заманював до спільного беззаконня, до нечестивих своїх богів і до скверного шлюбу. Бачивши ж, що нічого не досягне, ще ж і про Анастасію, що там перебувала, довідавшись, гніву великого сповнився. І зразу Анастасію взяв і, зв'язавши, передав суду. Теодотію ж із дітьми її послав зв'язану до вітинського антипата Нікитія, все про неї у листі сповістив йому.

Була приведена блаженна Теодотія до того антипата і на суді була допитувана. Коли почав суддя погрожувати муками, тоді син її старший на ім'я Євод, малий хлопець, сказав: "Ми, о судде, людських не боїмося катувань, які тілу нетління, душі ж безсмертя готують. Бога ж боїмося, що може душу і тіло згубити в геєні вогненній". І зразу суддя звелів хлопця перед очима матері різками бити аж до крови. Мати ж, на те дивлячись, веселилася і кріпила словами свою дитину, щоб терпів мужньо. Після цього віддана була одному безстиднику на ім'я Гиртак на осквернення, але той, коли до цнотливої раби Христової наблизився і торкнутися її хотів, побачив зразу юнака світлого, що при ній стояв і люто на нього дивився, і рукою в лице безстидника вдарив сильно, і закривавив його. Не утаїлося те чудо і від антипата, але він, замість того, щоб пізнати Бога, що цнотливу чистоту охороняв, ще гірше обезумився, зараховуючи те до волхвування. І звелів піч розпалити вельми, вкинув в неї матір з трьома дітьми, і так свята Теодотія з благословенними лона свого плодами стала Богові жертвою благословенною і приємною — там-бо прийняла кінець. Путорозрішниця ж Анастасія свята тим часом в путах утримувана була в ілирицького ігемона. Той, золотолюбцем бувши, чув, що Анастасія із заможних є і багато маєтків має, прикликав її осібно і каже: "Знаю тебе, о жінко, що багата маєтками, християнка ж є вірою і сама цього не таїш, що християнка. Послухай-бо заповідь Христа вашого, що законом велить вам, щоб усі багатства зневажали й убогими ставали. Мені-бо уступи багатства твого, і спадку, і всіх маєтків. Ти ж, це зробивши, дві речі здобудеш: і заповідь Христову виконаєш, і вільна від наших рук будеш, без боязні ж і без перешкод Богові своєму послужиш". Премудра ж Анастасія на це відповіла благорозумно: "Але, о судде, — казала, — в Євангелії сказано від Христа мого: продай все, що маєш, і роздай убогим і будеш мати скарб на Небесах. Ти ж є багатий, то хто був би настільки безумний, щоб віддав те, що є для бідних, тобі, який у насолодах і смаколиках живеш, хто би був настільки дурний, щоби дав тобі їжу голодних? Якщо ж тебе побачу голодним, і спраглим, і нагим, і хворим, і в темницю вкинутим, тоді належне тобі вчиню, що велено нам від Христа: нагодую тебе, напою, одягну, відвідаю, послужу, поможу, дам тобі необхідне". Розгнівався ж ігемон, замкнув її в похмурій темниці і голодом її тридцять днів морив, але вона живилася надією своєю — Христом Господом, це-бо була їй солодка їжа і в скруті втіха. Кожної ночі являлася їй свята мучениця Теодотія, і наповнювала веселістю серце її, і зміцнювала її. Досить з нею Анастасія про багатьох бесідувала і питала, одного разу про таке спитала: як вона до неї приходить після смерти? Теодотія ж сповістила їй, що душам мученицьким окремо та від Бога благодать дарувалася, щоб по відході від земних приходити до них же могли, і розмовляти з ними, і втішати їх. Тоді ігемон, коли минуло вже тридцять днів, бачив її не знеможеною голодом, але здоровою і лицем світлою. На тих, хто стеріг, розгнівався, думаючи, що вони їй подавали їжу. І в суворішій в'язниці замкнувши, і печаттю своєю запечатавши, і сторожу вірнішу поставивши, наступні тридцять днів морив її голодом і спрагою. Вона ж у дні і ночі живилася і напувалася сльозами, молячись до Бога безперестанно. Після цього вивів і не змінену на лиці побачивши, засудив її на смерть: щоб з иншими, засудженими за різні злочини, в морі втоплена була. Був же серед них і благочестивий муж один на ім'я Євтихіян, що за Христа всього свого маєтку позбавлений був, на ту ж смерть був ведений. І, посадивши всіх на корабель, на море вивезли. Бувши ж посеред безодні, воїни сіли в иншу лодію, на те приготовану, а корабель із засудженими у багатьох продірявили місцях і на потоплення приготували, самі до берега поплили. І було, коли вже корабель зануритися мав, раптом ті, що були на кораблі, побачили святу мученицю Теодотію, що вітрила влаштовувала і скеровувала корабель до берега, — і плили безпечно. Всі ж засуджені, те чудо споглядаючи і врятованими себе від потоплення бачивши, до ніг двох християн, Євтихія і Анастасії, припадали, хотівши бути християнами. Без перешкод на сушу вийшовши, віри в Господа нашого Ісуса від Євтихіяна і Анастасії навчені були й охрестилися. Було ж всіх душ, що від потоплення врятувалися і увірували, сто двадцять. Довідавшись про те, ігемон, всіх взявши, згубив по-різному, а святу мученицю Анастасію, між чотирма стовпами розтягнену і прив'язану, вогнем спалити звелів. І так довершила страдницький свій подвиг блаженна Путорозрішниця, від пут тілесних звільнилася і до вимріяної свободи небесної відійшла. Тіло ж її святе вогнем не пошкодилося. Жінка одна благочестива на ім'я Аполікарія, у дружини ігемонової випросивши чесне тіло мучениці, взяла його і у вертограді дому свого чесно поклала. Тоді по часі гоніння затихло, і церква над гробом її була зведена. По роках же багатьох чесні ті святої мучениці Анастасії мощі в царствуючий град Константинопіль славно були перенесені — на захист і спасіння граду, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом в одному Божестві славленого навіки. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).