14 СІЧНЯ: Свт. Василія Великого, архиєп. Кесарії Каппадо­кійської. Свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси. Мч. Василія Анкирського. Св. Емілії, матері свт. Василія Великого

опубліковано 10 груд. 2018 р., 04:10 evg z   [ оновлено 10 груд. 2018 р., 04:13 ]
Обрізання Господнє. Свт. Василія Великого, архиєп. Кесарії Каппадо­кійської (379). Свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси (1647). Мч. Василія Анкирського (бл. 362). Св. Емілії, матері свт. Василія Великого (IV).

Обрізання Господнє
Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Цей празник ми святкуємо 14 січня. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’я­заний неодмінно виконувати релігійно-обрядові приписи Мойсеєвого закону для ізраїльського народу. Та все-таки Він, плоттю Своєю походячи і належачи до нього, їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.

Старозавітнє обрізання було своєрідним прообразом новозавітнього хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення й навернення до правдивої й спасаючої євангельської віри "нерукотворним обрізанням", каже до таких віруючих Нового Завіту: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).

Або, іншими словами, головна суть цього "нерукотворного обрізання" (людського серця) полягає в тому, що "ось настають дні, - говорить Господь, - коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт...". Й "у той день назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа зберуться в Єрусалим і не будуть більше чинити [переступів і провин] за впертістю [колишнього] злого серця свого". Бо Я "вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата і говорити: "пізнайте Господа", бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, - говорить Господь, - тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом'яну більше" (Єр. 3, 17; 31, 31,33-34).

Тобто "і дам їм серце єдине, і дух новий вкладу в них, і візьму з тіла їх серце кам'яне, і дам їм серце плотське" (Єз. 11, 19). Й унаслідок такої Господньої "трансплантації" і твориться "новий Ізраїль" - правдива спільнота новозавітнього Божого люду ("свідків" Христових), починаючи від рідної хати й місця проживання "та аж до краю землі" (Діян. 1, 8). Себто, Тіло Христове, складене з дійсно духовно "народжених звище" (Ін. 3, 3,7) представників численних і різних націй і рас, мов, наріч і діалектів, культур, етносів та племен, а також еклезіально-теологічних традицій і деномінацій східного і західного походження: "Ви - наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди; ви показуєте собою, що ви - послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам'яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця" (2 Кор. 3, 2-3).

І як наголошував Сам Ісус, таке служіння "проповідування Євангелія всьому творінню" цих - істинних і активних, з "обрізаним" серцем, "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк. 16, 15,17,18). Крім того, в їх середовищі - під благодатною дією Святого Духа - "і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння" (Іоїл 2, 28).

І цей пророчий Дух Бога Живого ясно дає зрозуміти Своєму Тілу Христовому, що наразі ми, судячи з усього, проживаємо якраз "в останні роки" і "в останні дні" (Єз. 38, 8,16) всесвітньої Історії спасіння. Коли ось масштабно демонічна "темрява землю вкриває, а морок - народи" (Іс. 60, 2). Тим паче, "бо зійшов диявол до вас, у великій люті, знаючи, що небагато йому залишилося часу" (Одкр. 12, 12). А тому, дуже схоже, вже невпинно наближається до свого логічного завершення та - спасаюча й відроджуюча до нового життя і зцілююча (духовно й фізично) всіх людей благословенна місія, коли народом Божим "і буде проповідуване це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець!" (Мт. 24, 14).

Й саме тоді, коли вже вдруге на Святу Землю, в Єрусалим, і прийде Син Божий, то неодмінно "настане [Його судний] день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто [вчасно й у щирому покаянні і смиренні] прикличе ім'я Господнє [Ісуса Христа], спасеться". Й саме в Церкві Божій і "буде спасіння, як сказав Господь" (Іоїл 2, 31-32). Й, при цьому, як пообіцяв Він Сам, "а ось на кого Я [милостиво] спогляну: на смиренного й скрушеного духом [тобто з "обрізаним" серцем] і на того, хто тріпоче перед словом Моїм" (Іс. 66, 2). Й у тому часі до Божого спасіння "ввійде повна кількість язичників", разом з якими неодмінно й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим. 11, 25,26).

Празник Обрізання, хоча вважається великим, однак не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різд­ва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст.).



свт. Василій ВеликийСвятитель Василій Великий народився близько 330 року в місті Кесарії в благочестивій християнській сім'ї Василія та Емілії. Батько святителя був адвокатом і викладачем риторики.

Початкову освіту Василій отримав під керівництвом своїх батьків і бабусі Макріни, високоосвіченої християнки. Після смерті батька й бабусі Василій вирушив для подальшої освіти в Константинополь, а потім до Афін, де досконало вивчив різноманітні науки - риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Приблизно в 357 році Василій повернувся до Кесарії, де деякий час викладав риторику. В Антіохії в 362 році він був присвячений в сан диякона єпископом Мелетієм, а в 364 році присвячений в сан пресвітера єпископом Кесарійським Євсевієм.

Виконуючи своє служіння, святитель Василій ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і велику любов.

Незабаром (370 рік) святитель Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійську кафедру. У тяжкий для Церкви час він проявив себе як палкий захисник правдивої віри, захищаючи її від єресей та перекручень своїми словами і посланнями. Особливо слід відзначити три його книжки проти аріанського псевдовчителя Евномія, в яких святитель Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином.

За своє коротке життя святитель Василій залишив нащадкам безліч богословських праць: дев'ять бесід на Шестиднів, 16 бесід на різні псалми, п'ять книжок на захист правдивого вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижницький; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.

Святитель Василій Великий, поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням у віруючих християн - як східної, так і західної традицій. Частка мощей святителя Василя і понині перебуває в Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя Василія благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його - у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.

За заступництвом визначного богослова і навчителя Христової Церкви - святителя Василія Великого просімо й молімо всемогутнього й премудрого Триєдиного Бога, щоби Він щедро поблагословив Свій новозавітній народ Божий Сходу і Заходу палким бажанням і прагненням послідовно дотримуватися всіх правд та вчень Господньої і апостольської науки.

Як це було, наприклад, у часи ранньої Церкви, коли Христові учні, "проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі. І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно". Й такому успішному поширенню спасенної Христової віри, крім того, чимало сприяла, зокрема, й та обставина, що "до [християнської спільноти] Єрусалима сходилося безліч людей з довколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і вони всі зцілялися" (Діян. 16, 5; 5, 16). Амінь.