Кири́лівська це́рква, Церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських — пам'ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть.
Історія
Заснування та церковне життя протягом ХІІ — ХVІ ст.
В 1140-х роках великим київським князем Всеволодом ІІ Ольговичему північно-західній частині Києва було засновано родовий монастир, присвячений св. Кирилу Александрійському. Місцерозташування було обрано не випадково. На початку другої половини ХІІ ст. давньоруська держава об'єднувала ряд самостійних князівств, кожне з яких мало свій економічний, політичний і навіть культурний статус. Посилення впливу окремих князівств не послабило ролі Києва як державного центру. У ХІІ ст. за великокняжий стіл боролися дві династії — Мономаховичів (нащадки Всеволода Ярославича і його сина Володимира Мономаха) і Ольговичів (нащадки Святослава Ярославича і його сина Олега). Важливим стратегічним плацдармом на шляху до «стольного граду» було урочищеДорогожичі (Дорожичі), неодноразово згадуване літописними джерелами. Саме тут сходилися дороги, що пов'язували Київ з Черніговом, Полоцьком, Новгородом, Волинню, Галичем, а також з торговими центрами Європи. У 1139 р. чернігівський князь Всеволод ІІ Ольгович захопив Київ зі сторони Дорогожичів і під час свого київського князювання (1139—1146) заклав на Дорогожичах церкву, присвячену своєму небесному патрону — св. Кирилу Александрійському. Точна дата будівництва Кирилівської церкви невідома. Перша згадка про храм міститься у статті Іпатіївського літопису під 1171: :«…снѧшасѧ брат҄ꙗ Вышегороде и пришедше сташа на Дорогожичи подъ ст҃ымъ Курилом҄». Будівництво церкви завершилося, очевидно, за вдови Всеволода, княгині Марії Мстиславівни. Церква стала місцем упокоєння представників чернігівської князівської династії Ольговичів. Літописи повідомляють про поховання тут: княгині Марії Мстиславівни († 1179); княжни Марії Казимирівни († 1179); київського князяСвятослава Всеволодовича († 1194), відомого героя «Слова о полку Ігоревім»; князя Всеволода Чермного († 1215). Саркофаги з князівськими похованнями до нашого часу не дійшли, але в західній частині храму збереглися аркосолії — спеціально виділені аркові ніші, призначені для поховань.
Кирилівська обитель зазнала періоди розквіту і занепаду, перебудов і реставрації. Літописна стаття 1231 року згадує ігумена Кирилівської церкви Климента і засвідчує існування монастиря в ХІІІ ст. Під час навали орд хана Батия в 1240 р. Кирилівський монастир, ймовірно, розділив долю багатьох київських монастирів, що їх було пограбоване і спустошено. Післямонгольський період існування храму висвітлений лише кількома документами (1539 і 1555 рр.), що повідомляють про монастирські земельні володіння.
Заснування та церковне життя протягом ХІІ — ХVІ ст.
В 1140-х роках великим київським князем Всеволодом ІІ Ольговичему північно-західній частині Києва було засновано родовий монастир, присвячений св. Кирилу Александрійському. Місцерозташування було обрано не випадково. На початку другої половини ХІІ ст. давньоруська держава об'єднувала ряд самостійних князівств, кожне з яких мало свій економічний, політичний і навіть культурний статус. Посилення впливу окремих князівств не послабило ролі Києва як державного центру. У ХІІ ст. за великокняжий стіл боролися дві династії — Мономаховичів (нащадки Всеволода Ярославича і його сина Володимира Мономаха) і Ольговичів (нащадки Святослава Ярославича і його сина Олега). Важливим стратегічним плацдармом на шляху до «стольного граду» було урочищеДорогожичі (Дорожичі), неодноразово згадуване літописними джерелами. Саме тут сходилися дороги, що пов'язували Київ з Черніговом, Полоцьком, Новгородом, Волинню, Галичем, а також з торговими центрами Європи. У 1139 р. чернігівський князь Всеволод ІІ Ольгович захопив Київ зі сторони Дорогожичів і під час свого київського князювання (1139—1146) заклав на Дорогожичах церкву, присвячену своєму небесному патрону — св. Кирилу Александрійському. Точна дата будівництва Кирилівської церкви невідома. Перша згадка про храм міститься у статті Іпатіївського літопису під 1171: :«…снѧшасѧ брат҄ꙗ Вышегороде и пришедше сташа на Дорогожичи подъ ст҃ымъ Курилом҄». Будівництво церкви завершилося, очевидно, за вдови Всеволода, княгині Марії Мстиславівни. Церква стала місцем упокоєння представників чернігівської князівської династії Ольговичів. Літописи повідомляють про поховання тут: княгині Марії Мстиславівни († 1179); княжни Марії Казимирівни († 1179); київського князяСвятослава Всеволодовича († 1194), відомого героя «Слова о полку Ігоревім»; князя Всеволода Чермного († 1215). Саркофаги з князівськими похованнями до нашого часу не дійшли, але в західній частині храму збереглися аркосолії — спеціально виділені аркові ніші, призначені для поховань.
Кирилівська обитель зазнала періоди розквіту і занепаду, перебудов і реставрації. Літописна стаття 1231 року згадує ігумена Кирилівської церкви Климента і засвідчує існування монастиря в ХІІІ ст. Під час навали орд хана Батия в 1240 р. Кирилівський монастир, ймовірно, розділив долю багатьох київських монастирів, що їх було пограбоване і спустошено. Післямонгольський період існування храму висвітлений лише кількома документами (1539 і 1555 рр.), що повідомляють про монастирські земельні володіння.
