Пантелеймонівський собор — храм Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря розташований в урочищі Феофанія на південній околиці Голосіївського району Києва за адресою — вулиця Академіка Лебедева, 19. Пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення.
Пантелеймонівський монастир розташований у місцевості, яка раніше мала назву «Лазаревщина». З 1802 року тут знаходився будинок вікарія — намісника Михайлівського Золотоверхого монастиря. У 1802 — 1803 роках було збудовано і освячено перший храм на честь Чуда Архангела Михаїла. Феофанією цю місцевість благословив називати митрополит Київський Гавриїл.
На початку 20-го століття ченці Феофаніївського скиту звернулися до консисторії з проханням про будівництво нового собору, бо ті що існували в скиту раніше вже не могли прийняти величезної кількості прихожан. 16 липня 1905 року за проектом Євгена Єрмакова було закладено великий собор. 1 липня 1914 року відбулось урочисте освячення нового київського храму.
З початку свого існування собор мав, окрім головного, 2 вівтарі. Один на спомин чуда архістратига Михаїла у Хонах, інший на честь преподобного Сергія Радонезького. До однієї з головних святинь храму належить частка мощей цілителя Пантелеймона доторкнувшись до яких можна зцілитися від будь-якої хвороби.
Страшенних руйнацій, які привели його до майже повного знищення, зазнав собор під час радянсько-німецької війни. Саме в цьому місці проходила лінія оборони Києва восени 1941 року і будівля собору мала дуже велике воєнно-стратегічне значення (як висотна будівля з якої можна вести прицільний вогонь), тому храм зазнав страшного мінометного удару. Внаслідок цього, а також внаслідок подальшого безгосподарського і антирелігійного ставлення радянської влади Пантелеймонівський собор знаходився у жалюгідному стані до 90-х років 20-го століття.
Після війни в його стінах розміщались цехи Інституту механіки АН УРСР.
На початку 20-го століття ченці Феофаніївського скиту звернулися до консисторії з проханням про будівництво нового собору, бо ті що існували в скиту раніше вже не могли прийняти величезної кількості прихожан. 16 липня 1905 року за проектом Євгена Єрмакова було закладено великий собор. 1 липня 1914 року відбулось урочисте освячення нового київського храму.
З початку свого існування собор мав, окрім головного, 2 вівтарі. Один на спомин чуда архістратига Михаїла у Хонах, інший на честь преподобного Сергія Радонезького. До однієї з головних святинь храму належить частка мощей цілителя Пантелеймона доторкнувшись до яких можна зцілитися від будь-якої хвороби.
Страшенних руйнацій, які привели його до майже повного знищення, зазнав собор під час радянсько-німецької війни. Саме в цьому місці проходила лінія оборони Києва восени 1941 року і будівля собору мала дуже велике воєнно-стратегічне значення (як висотна будівля з якої можна вести прицільний вогонь), тому храм зазнав страшного мінометного удару. Внаслідок цього, а також внаслідок подальшого безгосподарського і антирелігійного ставлення радянської влади Пантелеймонівський собор знаходився у жалюгідному стані до 90-х років 20-го століття.
Після війни в його стінах розміщались цехи Інституту механіки АН УРСР.